Порядок соціальний

Визначення і загальна характеристика

ПОРЯ́ДОК СОЦІА́ЛЬНИЙ — система правил, норм та ін­ститутів, що регулюють поведінку та взаємодію індивідів і груп у су­спільстві. П. с. є основою стабільності, узгодженості та перед­бачуваності у соціальних від­носинах, гарантією того, що люди ро­зуміють свої ролі, від­повід­альність і очікува­н­ня. Він охоплює різні елементи, закони, звичаї, традиції, цін­ності та неформальні норми, що зумовлюють поведінку. Це забезпечує структуру, що до­зволяє людям жити разом у гармонії, вирішувати конфлікти та спів­працювати для досягне­н­ня спільних цілей. П. с. допомагає під­тримувати соціальну згуртованість, зменшувати хаос і сприяти від­чу­т­тю без­пеки та перед­бачуваності у су­спільстві. Його можна під­тримувати за допомогою формальних (правові системи та ін­ститути) і неформальних (соціальні норми, звичаї) механізмів. П. с. не обовʼязково є фіксованим чи статичним, він може роз­виватися та змінюватися з часом, коли су­спільства за­знають транс­формацій і адаптуються до нових об­ставин і викликів.

У соціальній теорії роз­роблено низку пояснень концепції П. с. Функціоналізм роз­глядає його як результат взаємозалежності та спів­праці між різними частинами су­спільства. Згідно з цією теорією, соціальні ін­ститути та структури існують для викона­н­ня певних функцій і сприя­н­ня загальній стабільності су­спільства. У теоріях соціального конфлікту, зосереджених на боротьбі за владу та соціальній нерівності як рушійних силах су­спільства, П. с. роз­глядають як здатність панівних груп зберігати свою владу та контролювати ресурси. Теоретики конфлікту під­креслюють, що його можна навʼязати шляхом примусу, ре­пресій і екс­плуатації, а не консенсусу чи спів­праці. Символічний інтеракціонізм під­креслює роль символів, значень і соціальних взаємодій у створен­ні та під­тримці П. с. Згідно з цими по­глядами, індивіди конструюють та інтер­претують соціальну реальність через свою взаємодію з іншими. П. с. виникає, коли люди обговорюють спільні про­блеми, зав­да­н­ня та беруть участь у спільних діях на основі свого ро­зумі­н­ня соціальних символів і ролей. Теорія раціонального вибору припускає, що П. с. — результат раціонального прийня­т­тя рішень індивідами. Люди у су­спільному житті зважують витрати та вигоди від своїх дій і обирають напрямки, що максимізують їхні власні інтереси. П. с. можна досягнути тоді, коли люди узгоджують свій вибір із су­спільними нормами та очікува­н­нями, щоб уникнути негативних наслідків. Теорія су­спільного договору спирається на гіпотезу, що П. с. виникає внаслідок угоди чи контракту, який перед­бачає, що люди добровільно від­мовляються від деяких свобод і коряться владі в обмін на без­пеку та захист своїх прав. Сучасні теорії кидають виклик традиційним уявле­н­ням про П. с. і пропонують альтернативні точки зору, що під­креслюють складність соціальних процесів та за­охочують до критичного аналізу встановлених соціальних норм і структур. Постмодерністські теорії критикують ідею фіксованого, універсального П. с. і стверджують, що він є фрагментованим, різноманітним і таким, що по­стійно змінюється; під­креслюють вплив мови, дискурсу та влади на формува­н­ня соціальних реалій, що впливає на існува­н­ня числен­них і суперечливих П. с. Феміністські теорії П. с. досліджують як гендерна нерівність і від­носини влади впливають на су­спільство. З по­гляду фемінізму, П. с. формують патріархальні норми, структури та ін­ститути, що зберігають гендерну нерівність. Пост­структуралісти стверджують, що П. с. — результат боротьби за владу, де домінуючі дискурси формують і контролюють соціальні значе­н­ня та практики. Теорія мереж фокусується на звʼязках і від­носинах, потоках інформації, що сприяють формуван­ню та під­тримці П. с., ви­вчають, як він виникає зі складних мереж соціальних взаємодій, а не наперед ви­значених ін­ститутів чи структур.

Літ.: D. Garland. The Culture of Control Crime and Social Order in Contemporary Society. Chicago, 2002; Ch. Cooley. Human Nature and The Social Order. New York, 2010.

Н. Б. Отрешко

Завантажити статтю