Паладій самородний

ПАЛА́ДІЙ САМОРО́ДНИЙ — мінерал класу самородних елементів платинової під­групи, Pd. Від­критий 1804 американським мінералогом Вол­ластоном у платиноїдах з Пів­ден­ної Америки і на­званий на честь астероїда Пал­лада. Містить домішки: Pt, Ir, Pb, Sn, Bi, Sb, Hg. Кубічний, гекса-октаедричний вид. Форми виділе­н­ня: невеликі кри­стали, зернисті маси, іноді з радіально-волокни­стою структурою. Густина 11,9. Твердість 4,5—5,0. Колір сталево-білий, сріблястий, не тьмяніє на повітрі. Блиск металічний. Над­звичайно рідкісний мінерал. Трапляється у ви­гляді дрібних зерен і самородків разом з іншими металами платиноїдами у роз­сипних родовищах Уралу, Бразилії, Колумбії, в окиснених зонах родовищ Транс­ваалю (Пів­ден­но-Африканська Республіка), на Антильских островах. В Україні зна­йдено ультра­дрібний кри­стал — октаедр у тальк-серпентиновій породі Криворізького басейну. П. як метал — тягучий і ковкий, гарно під­дається пайці, поліруван­ню, гравіюван­ню, але від­носно мʼякий, тому у ювелірній справі використовують паладієві сплави з додава­н­ням рутенію, міді, срібла, нікелю, що під­вищують твердість, стійкість до зносу. П. широко використовують в автомобільній промисловості, зокрема у каталізаторах бензинових авто для очище­н­ня вихлопів шкідливих речовин; у медтехніці — для виготовле­н­ня медінструментів, зубних протезів тощо.