Пахман Семен Вікентійович

ПА́ХМАН Семен Вікенті­йович (27. 04(09. 05). 1825, Одеса — 29. 11(11. 12). 1910, Санкт-Петербург) — право­знавець. Доктор цивільного права (1852). Закінчив Одеську гімназію (1840), юридичне від­діле­н­ня Рішельєвського ліцею (Одеса, 1843), Московський університет (1845, зі ступенем кандидата права). Від 1846 працював у Тульській гімназії (Росія); від 1848 — у Рішельєвському ліцеї. 1852 отримав ступінь доктора цивільного права за рукописну працю «De dominio privato nec non publico apud Romanos historica commentatio». Від­тоді — у Казанському університеті (Росія): від 1853 — екс­траординарний професор кафедри поліцейського права, від 1854 — кафедри енциклопедії законо­знавства (також викладав історію російського права та між­народне право), від 1856 — ординарний професор кафедри цивільного права та судочинства; від 1859 — ординарний професор кафедри поліцейського права, від 1862 — кафедри цивільного права Харківського університету; від 1866 — ординарний професор кафедри цивільного права та судочинства, водночас 1871 — ректор, 1873 — декан юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету. 1876 звільнений за вислугою 30-ти р. зі зва­н­ням заслуженого професора. Також викладав у Олександрівському ліцеї, Училищі право­знавства, 1881—82 — на Вищих жіночих курсах. Від 1882 — сенатор Російського сенату, входив до складу його цивільного касаційного департаменту (1884—96) і загального зі­бра­н­ня (від 1896). Активно працював у Комісіях з пере­гляду російського законодавства, зокрема створе­н­ня нового цивільного уложе­н­ня та оновле­н­ня акціонерного і вексельного права. Один із основних авторів вексельного статуту 1902. Від 1867 — член, від 1886 — голова Комісії для збира­н­ня народних юридичних звичаїв при Від­ділен­ні етно­графії Російського гео­графічного товариства; 1877—93 — спів­засновник і товариш (за­ступник) голови Санкт-Петербурзького юридичного товариства. Найві­доміша праця П. — «Обычное граж­данское право в Рос­сии» (Санкт-Петербург, 1877, т. 1; 1879, т. 2). Його праворо­зумі­н­ня, окрім концепту юридичного позитивізму, охоплювало інші історичні та філософські ідеї, зокрема ро­зумі­н­ня свободи як змісту позитивного права. П. вважають одним із най­яскравіших пред­ставників догматичної юриспруденції. Вченому належить пріоритетне дослідже­н­ня історії кодифікації цивільного права, висвітлен­ню якої присвячена фундаментальна моно­графія «История кодификации граж­данского права» (Санкт-Петербург, 1876). Помітним був внесок П. у роз­виток акціонерного і вексельного права. Під час праці у Комісіях з оновле­н­ня акціонерного і вексельного законодавства він присвятив багато уваги аналізу діяльності акціонерних товариств, удосконален­ню їхніх організаційно-правових форм, принципів діяльності та методів контролю за ними з боку держави. Почесний член Санкт-Петербурзького, Новоросійського (Одеса), Казанського, Харківського університетів і Університету св. Володимира у Києві.

Завантажити статтю