Пемза

ПЕ́МЗА (від лат. pumex — піна) — загальний термін для означе­н­ня дуже пористих (не менше 60—70 %) склуватих ріолітів, ріодацитів, трахітів (не плутати з вулканічними шлаками). В українській науковій літературі вперше згадується в курсі лекцій Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича «Про досконалі змішані неживі тіла — метали, камені та інші» (1705—09). П. — пористе вулканічне скло, що утворилося при швидкому за­стиган­ні лав кислого та середнього складу за рахунок виділе­н­ня із магматичного роз­плаву роз­чинених у ньому газів. За речовин­ним П. складом поділяють на дацитову, ріолітову, трахітову. Серед ріолітової П. роз­різняють перлітову (з вмістом води понад 1 %) та обсидіанову (з вмістом води у склі менше 1 %). Має забарвле­н­ня світло-жовтого, сірого, світло-коричневого, жовтуватого та червонуватого кольорів. Текс­тура вельми пухирчаста. Структура П. пориста, губчасто-ноздрювата. Густина 2,0—2,3. Твердість 5—6,5. Обʼємна вага 0,4—0,9 (дуже легка). Порода вогнетривка. Температурний інтервал роз­мʼякше­н­ня 1300—1400 °C. Хімічний склад (за Р. Делі; %): SiO₂ — 68—75; TiO₂ — десяті від­сотки; Al₂О₃ — 11—14; Fe₂O₃ — 0,8—2; FeO — 0,5—5; CaO — 0,2—2,5; Na₂O — 2,5—5; K₂O — 1,5—5; N₂O — 1,5—3. Порода хімічно інертна. Має високу пожежну стійкість та низьку тепло­провід­ність. Окрім того, вона не за­бруднює довкі­л­ля та не є токсичною. Прояви П. в Україні разом із туфами ві­домі в Криму та в Пере­дкарпат­ті. Її використовують як абразивний матеріал, у будівельній та металургійній промисловостях, а також у сільському господарстві для різних засобів захисту рослин.