Перевузник Юрій Юрійович

ПЕРЕ­ВУ́ЗНИК Юрій Юрі­йович (24. 04. 1900, с. Середнє, нині смт Ужгородського р-ну Закарпатської обл. — 17. 09. 1966, Прага) — право­знавець, громадсько-політичний діяч. Закінчив гімназію в Ужгороді (1920) та Карловий університет у Празі (1925). У часи університетських студій демонстрував русофільські по­гляди, був членом і секретарем (1920–21) гуртка «карпаторус­ских» студентів «Возрождение» (1924 ви­йшов із його лав на знак протесту проти мадяронства окремих членів правлі­н­ня), від­повід­альним редактором громадсько-політичної г. «Рус­ская Земля» (Ужгород, 1923). Був практикантом (1926–28) і засідателем (1928–29) суду в Ужгороді, суд­дею різних судових ін­станцій у м. Кошице (нині Словач­чина, 1929), Мукачево (нині Закарпатської обл., 1929–31, 1932–35), с. Волове (нині смт Між­гірʼя Хустського р-ну Закарпатської обл., 1931–32), Ужгороді (1936–38), Хусті (1938–39). У 2-й половині 1920-х рр. пере­йшов на проукраїнські позиції, брав активну участь у громадсько-політичному житті: член правлі­н­ня (1929–39) товариства «Просвіта» та голова його філії у Мукачеві (1932–35), один із лідерів українофільського крила Республіканської землеробської (аграрної) партії у Під­карпатській Русі (1934–38), член правлі­н­ня спортивного клубу «Русь», спортивно-туристичного товариства «Табор», Благодійного фонду імені князя Ф. Корятовича (усі — 1937–38). У період Карпато-Українського державотворе­н­ня — голова Товариства боротьби з комунізмом і партії Українське національне обʼ­єд­на­н­ня (лютий—березень 1939), шеф Міністерства внутрішніх справ автономного уряду Під­карпатської Русі/Карпатської України (9–15 березня 1939), в уряді незалежної Карпатської України 15 березня 1939 обійняв посаду Міністра внутрішніх справ. Після окупації Карпатської України угорськими військами емігрував до Праги, працював суд­дею окружного цивільного суду. Після вступу до міста радянської армії у травні 1945 заарештований військовою контр­розвідкою і разом з А. Волошиним, М. Долинаєм, С. Клочураком вивезений до Москви. 26 грудня 1945 за звинуваче­н­ням в антирадянській діяльності засуджений до 8-ми р. по­збавле­н­ня волі. Покара­н­ня від­бував у таборах ГУЛАГу у Воркуті (1945–46) та Вʼятську (1946–53; обидва — РФ). За кілька років після звільне­н­ня отримав до­звіл на пере­їзд до Праги. Реабілітований 1990.