Петаліт

ПЕТАЛІ́Т (від грец. πέταλον — листок) — мінерал, алюмосилікат літію каркасної будови. Формула: Li(Si₄AlO₁₀). Теоретичний вміст Li₂O 4,88 %, фактичний не пере­вищує 3–4 %. П. Приазовʼя містить у домішках не­значну кількість води (0,023–0,048 %). В Україні цей мінерал від­крив у Шевченківському родовищі В. Шклянко (1988). Моноклін­на сингонія, призматичний вид. Густина 2,47. Твердість 6–6,5. П. — контрасно поширений мінерал — від акцесорних кількостей (родовище Крута Балка) до основного рудного мінералу (Полохівське родовище). У Федорівському родовищі П. поширений обмежено і складає 3–5 % від загального обʼєму рудних мінералів. П. — не простий для візуальної діагностики мінерал, що часто спри­ймають як кварцит чи альбіт. Пере­важно його скупче­н­ня приурочені до центральних частин роз­дувів жил, складених кварц-альбіт-мікроклін-петаліт-сподуменовою мінеральною асоціацією, пред­ставленою у ви­гляді дрібнозернистого агрегату. Роз­поділений у породі нерівномірно. Пегалітові зони потужністю 1–10 м чергуються із зонами мінералізації сподумену-І. Мономінеральні утворе­н­ня досить рідкісні. Наявні проро­ста­н­ня петаліт-сподуменового, петаліт-альбітового й петаліт-кварцового складу (структура мірмекітового зроще­н­ня). Форма зерен полігональна, рідше широкотаблитчаста. Часто вздовж контакту зерен П. утворюються тонкоголчасті виділе­н­ня сподумену. Всередині зерен трапляються округлі домішки кварцу роз­міром тисячні й соті частки міліметра. Спайність у мінералі спо­стерігається рідко, а сам мінерал характеризується молочно-білим, голубуватим, рожевуватим, зеленкуватим, сіруватим забарвле­н­ням. Макро­скопічно часто нагадує молочно-білий кварц або сіруватий альбіт. П. — основний рудний мінерал рідкіснометалевих пегматитів західної частини Інгульського блоку, що домінує над іншими літієвими мінералами. Тут він утворює морфологічні від­міни, які, ймовірно, від­повід­ають генераціям. Перша пред­ставлена крупнокри­сталічними (до 3–4 см) індивідами, що зростаються з мікрокліном у мікроклін-петалітовому пегматиті. Асоціює з літієвими фосфатами амблігоніт-монтебразитового ряду, дюмортьєритом, блакитним турмаліном і трифилітом. Аналогічний крупнокри­сталічний П. зрідка міститься по­близу контакту альбіт-мікроклін-петалітових пегматитів з амфіболітами в деяких жилах Липнязького рудного поля. Друга від­міна складена дрібно-, мікрозернистими агрегатами, що асоціюють з кварцом такого ж роз­міру. Вони інтенсивно заміщують альбіт, менше мікроклін у мікроклін-альбітових пегматитах. При цьому виникають дендрито- або симплектитоподібні зростки П. з реліктами альбіту. Крім того, починаючи з периферії, плагіоклаз заміщується агрегатом зерен П. роз­міром часток до 2–3 мм. Дрібнозернисті суцільні маси П. на фронті заміще­н­ня роз­щеплюються на клиноподібні, ланцюжкові виділе­н­ня й окремі дрібноагрегатні скупче­н­ня в асоціації з кварцом, а далі змінюються більш крупними (до 4 мм) виділе­н­нями кварцу, а П. утворює навколо нього тонкі облямівки та пойкілітові включе­н­ня у ньому. Такі ж петалітові облямівки фіксуються навколо кордієриту в метасоматично змінених вміщуючих ґнейсах у приконтактовій зоні пегматитів. На ще більшій від­стані від фронту суцільного виділе­н­ня П. зникають петалітові облямівки навколо кварцу, а кварц утворює круглі, еліпсоподібні, рідше лінзоподібні скупче­н­ня (до 4–6 мм) окремих зерен з мікровключе­н­нями петаліту в них. Заміще­н­ня має чітко виражений напрямок і часто під­креслюється пізнішими фібролітами і «течіями» кри­сталів силіманіту. За­значимо, що вміст кварцу в суцільних кварц-петалітових агрегатах помітно (на 5–10 %) зменшується порівняно з кварц-польовошпатовим субстратом (15–20 %), який заміщується. Ця від­міна П. — головний рудний мінерал. До третьої від­міни належать тонкі прожилки П., що пере­тинають ново­утворений порфіроподібний мікроклін у зонах катаклазу пегматитових тіл. Цей різновид П. за­ймає мізерну частину порід.