Петрович Даниця

ПЕ́ТРОВИЧ Даниця (Петровић Даница; 02. 12. 1945, Белґрад) — сербська музико­знавиця. Доктор музикологічних наук (1980). Наукова премія Фонду В. Караджича за книгу «Хіландарські ктитори в православному співі» (1999, ви­дана сербською та англійською мовами, разом із записами співу на компакт-диску). Закінчила Музичну академію в Белґраді, де 1970 захистила дипломну роботу під керівництвом С. Джурич-Клайн. 1971 стажувалася в Оксфорді (Велика Британія) під керівництвом Е. Велеса, та в Німеч­чині, де від­відувала курси І. фон Гарднера та М. Фафа. 1975—80 на­вчалася в аспірантурі та докторантурі при кафедрі музико­знавства філософського факультету Університету в Любляні, захистила докторську дисертацію на тему «Осмогласник в музичній традиції пів­ден­них словʼян» (виконана на основі рукописів хіландарського монастиря св. Наума, 1982 опублікована сербською мовою у Белґраді у 2-х т.). Від 1970 працює в Ін­ституті музико­знавства Сербської АН та мистецтв (Белґрад): від 1995 — старший науковий спів­робітник, 2001—12 — директор. 1993—2012 викладала історію вітчизняної музики на бакалаврських та магістерських студіях Академії мистецтв у м. Новий Сад. Водночас вела курс історії церковної музики в Музичній академії в Східному Сараєво. П. — вчений секретар Комітету історії сербської музики Сербської АН та мистецтв, за­ступник головного редактора та головний редактор наукового часопису «Зборник Матице српске за сценске уметности и музику». Організувала і вела понад 30 шкіл церковного співу «Корнелію на спомин» у Сремських Карловцях, монастирі Йошаніца, у Сентендре (Угорщина) та Будапешті. П. — дослідниця сербської духовної музики, зокрема впливів київського роз­співу на сербський церковний спів 18 ст. Ви­вчала кириличні Неумські рукописи 15—19 ст. та архівні матеріали, повʼязані з історією сербської духовної музики. Досліджувала архіви Сербської АН та мистецтв у Сремських Карловцях і Белґраді, а також у містах Новий Сад, Задар (Хорватія), Заґреб, Любляна, Варшава. До сфери її наукових зацікавлень належать теми, повʼязані з візантійськими основами сербської церковної музики, поствізантійська греко-сербська музика та українсько-сербські культурні звʼязки у 18 ст., традиційний сербський національний церковний роз­спів і звʼязки сербської музики з європейською у 19 ст. Дослідже­н­ня П. у цій галузі дають змогу простежити спадкоємність сербської духовної музики від Середньовіч­чя до наших днів. У стат­ті «Ukrainian melodies in the Serbian Monasterу of Krka (Dalmatia)» («Українські мелодії в сербському монастирі Крка (Далмація)», опублікованій у науковому часописі «Musicological Annual» (Любляна, 1978, т. 14) доводить, що пере­писувачем чотирьох українських пісень та однієї народної, вміщених на форзацах і всередині обкладинок друкованої книги «Зерцало Богословіи» К. Транквіліона-Ставровецького (1615), зна­йденого в бібліотеці сербського монастиря Крка в Далмації, був український чернець або серб, що на­вчався в Києві, оскільки записи зроблено т. зв. київською нотацією, а мова текс­тів видає їхнє українське походже­н­ня. Подібні за­уваги містить дослідже­н­ня П. «Српска музика и руско-српске културне везе у XVIII веку» («В. Чубриловић. Југословенске земље и Русија у XVIII веку», Бео­град, 1986), у якому доведено, що на становле­н­ня новітнього сербського церковного співу значно вплинув український, оскільки у 18 ст. в ньому на перший план ви­йшли «тональні особливості західноєвропейської музики та нові форми мелодичної побудови, подібні до київського роз­співу».

Завантажити статтю