ХРЄ́НОВ Костянтин Костянтинович (13(25). 02. 1894, м. Боровськ, нині Калузької обл., РФ — 12. 10. 1984, Київ) — фахівець у галузі електрозварюва­н­ня. Доктор технічних наук (1940), професор (1940), академік АН УРСР (1945), член-кореспондент АН СРСР (1953). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1955). Сталінська премія (1946), Державна премія СРСР (1986, посмертно), премія РМ СРСР (1982). Державні нагороди СРСР. Закінчив Петро­градський електротехнічний ін­ститут (нині Санкт-Петербург, 1918). Працював інженером. 1921–25 — у Ленін­градському електротехнічному ін­ституті (нині Санкт-Петербург); 1928–47 — у Московському електромеханічному ін­ституті інженерів залізничного транс­порту: від 1933 — професор; водночас 1931–47 — у Московському вищому технічному училищі: 1933–46 — завідувач кафедри технології зварювального виробництва; 1945–48 та 1963–75 — завідувач від­ділу електрометрії, 1945–48 — за­ступник директора, 1975–84 — науковий консультант Ін­ституту електрозварюва­н­ня АН УРСР; 1948–52 — завідувач лабораторії електрозварюва­н­ня Ін­ституту будівельної механіки АН УРСР; 1952–63 — завідувач лабораторії спектротермії Ін­ституту електротехніки АН УРСР (усі — Київ); водночас 1947–57 — завідувач, 1963–75 — професор кафедри зварювального виробництва, 1949–52 — за­ступник директора з наукової роботи Київського політехнічного ін­ституту. 1954–64 — голова Від­ділу фізико-технічних про­блем матеріало­знавства АН УРСР. Один із фундаторів української зварювальної науки і техніки. Наукові праці присвячені досліджен­ню процесів у зварювальній дузі; створен­ню нових типів зварювальних контактних машин; технологій та обладна­н­ня для різа­н­ня сталі киснем низького тиску, способу холодного та конденсаторного зварюва­н­ня. Роз­робляв технології та обладна­н­ня для плазмово-дугового різа­н­ня і зварюва­н­ня малоамперною дугою тонкого металу. Вина­йшов під­водне гіпербаричне зварюва­н­ня (1932), створив перший керамічний флюс К-1 (1948). Брав участь у роз­роблен­ні технологій холодного зварюва­н­ня тиском, газо­пресового зварюва­н­ня, плазмового різа­н­ня, зварюва­н­ня чавуну та дефекто­скопії зварних зʼ­єд­нань, джерел електроживле­н­ня для дугового й контактного зварюва­н­ня, електродних покрит­тів. 1936 за зі­браними та опрацьованими архівними документами під­готував одну з перших докладних наукових біо­графій М. Бенардоса, 1938 — М. Славянова, що заклали початок системних досліджень з історії зварюва­н­ня в СРСР. Діяльність Х. дала потужний імпульс роз­витку історичних досліджень науки і техніки в Україні. Один з ініціаторів створе­н­ня та від­повід­альний редактор (1957–63) періодичного збірника «Нариси з історії техніки». Був консультантом редакцій «Української радянської енциклопедії» і «Великої радянської енциклопедії».