ПЛІСЕ́ЦЬКИЙ Марко Мойсе­йович (14. 01. 1909, Чернігів — 02. 04. 1990, Київ) — літературо­знавець, фольклорист. Кандидат філологічних (1940), доктор історичних (1962) наук, професор (1965). Закінчив Чернігівський технікум промкооперації (1932), аспірантуру Київського університету (1937). Як літературний критик вперше ви­ступив 1930 у журналі «Молодняк». Працював журналістом («Молодий комунар», «Червоний боєць»), був на видавничій роботі («Радянська школа»). Від 1935 — старший викладач, 1940–49 — доцент кафедри історії української літератури Київського університету, водночас від 1942 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту мистецтво­знавства, фольклору та етно­графії АН УРСР (Київ). 1949–63 — доцент кафедри російської літератури Ужгородського університету. 1964–66 — завідувач кафедри російської і зарубіжної літератур, доцент кафедри історії української літератури Ніжинського педагогічного ін­ституту (Чернігівська обл.). Під­даний критиці ЦК КПУ за «пере­круче­н­ня марксистсько-ленінського ро­зумі­н­ня історії української літератури і по­да­н­ня її в буржуазно-націоналістичному дусі» в роз­ділі «Український фольклор» у колективному «Нарисі історії української літератури» (К., 1946). Досліджував український фольклор, зокрема думи, взаємозвʼязки українського та російського героїчного епосу. У посмертному ви­дан­ні П. «Українські народні думи: сюжети і образи» (К., 1994) про­аналізовано основні сюжети дум, роз­роблено пита­н­ня їх генези, побутува­н­ня та поетики. Упорядкував збірки історичних, козацьких пісень, дум: «Думи та історичні пісні», «Народна лірика» (обидві — 1941), «Українські думи та історичні пісні» (1944; усі — Київ).