Прохода Василь Хомич

ПРОХО́ДА Василь Хомич (25. 12. 1890 (06. 01. 1891), хутір по­близу станиці Павлівська, нині Краснодарського краю, РФ — 08. 11. 1971, м. Денвер, шт. Колорадо, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик, громадсько-політичний діяч. Під­полковник Армії УНР (1921). Від 1910 мешкав у м. Оріхів (нині Пологівського р-ну Запорізької обл.), де закінчив сільськогосподарське училище і склав іспит за 6-й клас в реальному училищі (1912). Від­тоді пере­бував на військовій службі у російській армії. З початком 1-ї світової війни 1914 воював у складі 10-го кубанського пластунського баталь­йону, 53-го піхотного Волинського полку. У січні 1915 потрапив у ав­стрійський полон. У таборах для військовополонених брав участь в українському культурно-просвітницькому русі, спів­працював із Союзом визволе­н­ня України. Навесні 1918 звільнений за станом здоровʼя, повернувся в Оріхів, як секретар місцевого осередка т-ва «Просвіта» активізував його діяльність. Від вересня 1918 — старшина, від жовтня — адʼютант 1-го Сірожупан­ного полку Армії Української Держави; від січня 1919 — нач­штабу Коростенської групи Армії УНР; від лютого 1919 — адʼютант 1-го Сірожупан­ного полку Армії УНР. У травні 1919 потрапив у польський полон, після звільне­н­ня у вересні того ж року долучився до формува­н­ня 4-го полку Сірожупан­ників 1-ї Рекрутської дивізії. Навесні 1920 — нач­штабу 12-го стрілецького куреня, виконувач обовʼязків нач­штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР; від червня 1920 — виконувач обовʼязків нач­штабу і нач­штабу 4-ї Сірожупан­ної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Від 1922 — на еміграції у Чехо-Словач­чині. Закінчив агролісовий від­діл Української господарської академії у Подєбрадах (1927), де й викладав до 1932, згодом працював інженером. Староста Союзу українських соколів за кордоном (1929—32, 1937—39), редактор і видавець неперіодичного часопису «Село» Українського аграрного товариства. 1927—39 — голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Чехо-Словач­чині. Написав працю «Записки до історії Сірих, або Сірожупан­ників», опубліковану в часописах «Табор» (Варшава, 1927) і «За Державність» (Каліш, 1929), брошуру про С. Петлюру (1930). Спів­працював із Державним центром УНР в екзилі. Від 1939 — інженер німецької будівельної організації. Член Українського національного обʼ­єд­на­н­ня (1939—42). У лютому 1945 заарештований радянською військовою контр­розвідкою, утримувався у Лукʼянівській вʼязниці Києва. 9 серпня 1946 засуджений до 10-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у таборах по­близу м. Воркута і у Комі АРСР (обидва — РФ). 1956 звільнений і репатрі­йований до Чехословач­чини, громадянином якої був. 1965 ви­їхав до родини у США. Член-спів­робітник УВАН, Українського історичного товариства. Автор спогадів «Записки непокірливого: історія національного усві­домле­н­ня, життя і діяльності звичайного українця» (Торонто, 1967, кн. 1; Новий Ульм, 1972, кн. 2; К., 1996, кн. 3), рукописної праці «Думки про Правду» (у 3-х частинах), багатьох публікацій у періодиці.

Завантажити статтю