Прохода Василь Хомич
ПРОХО́ДА Василь Хомич (25. 12. 1890 (06. 01. 1891), хутір поблизу станиці Павлівська, нині Краснодарського краю, РФ — 08. 11. 1971, м. Денвер, шт. Колорадо, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик, громадсько-політичний діяч. Підполковник Армії УНР (1921). Від 1910 мешкав у м. Оріхів (нині Пологівського р-ну Запорізької обл.), де закінчив сільськогосподарське училище і склав іспит за 6-й клас в реальному училищі (1912). Відтоді перебував на військовій службі у російській армії. З початком 1-ї світової війни 1914 воював у складі 10-го кубанського пластунського батальйону, 53-го піхотного Волинського полку. У січні 1915 потрапив у австрійський полон. У таборах для військовополонених брав участь в українському культурно-просвітницькому русі, співпрацював із Союзом визволення України. Навесні 1918 звільнений за станом здоров’я, повернувся в Оріхів, як секретар місцевого осередка т-ва «Просвіта» активізував його діяльність. Від вересня 1918 — старшина, від жовтня — ад’ютант 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави; від січня 1919 — начштабу Коростенської групи Армії УНР; від лютого 1919 — ад’ютант 1-го Сірожупанного полку Армії УНР. У травні 1919 потрапив у польський полон, після звільнення у вересні того ж року долучився до формування 4-го полку Сірожупанників 1-ї Рекрутської дивізії. Навесні 1920 — начштабу 12-го стрілецького куреня, виконувач обов’язків начштабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР; від червня 1920 — виконувач обов’язків начштабу і начштабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Від 1922 — на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив агролісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927), де й викладав до 1932, згодом працював інженером. Староста Союзу українських соколів за кордоном (1929–32, 1937–39), редактор і видавець неперіодичного часопису «Село» Українського аграрного товариства. 1927–39 — голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Чехо-Словаччині. Написав працю «Записки до історії Сірих, або Сірожупанників», опубліковану в часописах «Табор» (Варшава, 1927) і «За Державність» (Каліш, 1929), брошуру про С. Петлюру (1930). Співпрацював із Державним центром УНР в екзилі. Від 1939 — інженер німецької будівельної організації. Член Українського національного об’єднання (1939–42). У лютому 1945 заарештований радянською військовою контррозвідкою, утримувався у Лук’янівській в’язниці Києва. 9 серпня 1946 засуджений до 10-ти р. ув’язнення. Покарання відбував у таборах поблизу м. Воркута і у Комі АРСР (обидва — РФ). 1956 звільнений і репатрійований до Чехословаччини, громадянином якої був. 1965 виїхав до родини у США. Член-співробітник УВАН, Українського історичного товариства. Автор спогадів «Записки непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця» (Торонто, 1967, кн. 1; Новий Ульм, 1972, кн. 2; К., 1996, кн. 3), рукописної праці «Думки про Правду» (у 3-х частинах), багатьох публікацій у періодиці.
Рекомендована література
- Биковський Л. Пам’яті полковника Василя Проходи // Свобода. 1971, 24 листоп.;
- Сідак В. С., Вронська Т. В. Спецслужба держави без території: Люди, події, факти. К., 2003;
- Коваль Р. Тернистий шлях кубанця Проходи: До історії 1-ї Сірої, 2-ї Волинської і 3-ї Залізної дивізій Армії УНР. К.; В., 2007.
Завантажити статтю
Людина 
