Павленко Віктор Олексійович

ПАВЛЕ́НКО Віктор Олексі­йович (10(22). 11. 1886 — 1932, Кубань) — військовик. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Походив із міщан Харківської губ. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (нині Харківська обл., 1909), Качинську авіаційну офіцерську школу побл. Севастополя (1912). Під час 1-ї світової війни служив у авіаційних частинах, зокрема від червня 1915 — командувач спеціального авіазагону для охорони імператорської Ставки (від березня 1917 — Ставка Верховного головнокомандувача) у м. Могильов (нині Білорусь). На 1-му Всеукраїнському військовому зʼ­їзді (травень 1917) обраний членом Українського генерального військового комітету та Ради військових депутатів, що уві­йшли до УЦР. Пред­ставник УЦР у Ставці, організатор українізації частин Пів­ден­но-Західного фронту (в ранзі полковника). Від листопада 1917 — начальник Київського військового округу. В ініціативному порядку сформував 2 сердюцькі дивізії (бл. 12 тис. вояків) як гвардійські частини українського війська, за що за­знав критики з боку соціалістично налаштованих керівників Генерального секретаріату військових справ УНР і був усунений з посади (13 грудня 1917), а сформовані ним частини демобілізовано. У січні 1918 брав активну участь у придушен­ні більшовицького пов­ста­н­ня у Києві. У квітні 1918 тимчасово очолив Військово-повітряні сили Української Держави, згодом служив в управлін­ні авіацією; від листопада 1918 — командувач авіації Армії УНР. Створив 16 авіаційних загонів, що мали бл. 500 літаків (з них 60 на­прикінці 1918 пере­дав УГА), заснував кадрові авіаційні загони при українських корпусах. Після інтернува­н­ня 1920 Армії УНР у Польщі організував у м. Бидґощ (Польща) авіаційну школу, де на­вчалося бл. 50 українських пілотів та авіатехніків. У серпні—листопаді 1921 — виконувач обовʼязків Військового міністра УНР. Мешкав у м. Тарнув і Каліш, брав участь у діяльності українських емі­грантських організацій у Польщі, на деякий час ви­їжджав до Праги. Після ліквідації таборів для інтернованих скори­стався амністією і 1926 повернувся в СРСР, мешкав на Кубані, працював сторожем у колго­спі. Помер під час голодомору. На честь П. пере­йменовано вулицю в Києві (2019), його імʼя присвоєно 12-й окремій бригаді армійської авіації (2020).

Завантажити статтю