По Ліна

Визначення і загальна характеристика

ПО Ліна (справжнє — Горенштейн Поліна Михайлівна; 18(30). 01. 1899, м. Катеринослав, нині Дні­про — 26. 11. 1948, Москва) — скульпторка, балерина. 4-а премія Республіканської ви­ставки «За Батьківщину» (1942, Уфа, РФ). Членкиня Професійної спілки працівників мистецтв (1920), Спілки художників СРСР (1939, Московське від­діле­н­ня). На­вчалася в Катеринославському хорео­графічному училищі; водночас від­відувала рисувальну студію Ф. Шредера (1913—16); згодом у Харкові — у школі балерини Н. Дудинської-Таль­йорі та в студії скульпторки Л. Блох (1916—18). Закінчила хорео­графічну школу К. Воронкова в Катеринославі (1918). Від 1919 ви­ступала в театрах Києва та Харкова під псевдонімом Ліна По, робила по­становки танцю в Маріуполі (нині Донецька обл.). 1920—24 на­вчалася у Москві у Вищих хорео­графічних майстернях і одночасно пів­року — на скульптурному від­ділен­ні Вищих художньо-технічних майстерень. Сценічне життя завершила після захворюва­н­ня на енцефаліт (1934—36), в результаті якого втратила зір і була частково паралізована. 1936 почала працювати як скульпторка. Під час 2-ї світової війни виконувала скульптуру в евакуації в Уфі, зокрема на замовле­н­ня Комітету у справах мистецтв для ви­ставки, присвяченій війні. Після 1944 жила в Москві. 1971 Центральне правлі­н­ня Всеросійського товариства сліпих ухвалило ріше­н­ня організувати при Будинку культури товариства по­стійну ви­ставку скульптури П. (екс­позицію від­крито 1973). Авторка малої пластики з пластиліну та глини на хорео­графічні теми, порт­ретів, тематичних скульптурних композицій, що потім для музейних зі­брань від­ливали в гіпсі й бронзі, від­творювали в інших матеріалах. Малу пластику за її моделями виготовляли в ма­йоліці на базі Ін­ституту художньої промисловості при Академії архітектури УРСР в Києві («Голова дитини», «Гопак», «Танок»), масово тиражували в фарфорі («Танок») в артілі «Керамік» (м. Полон­не Хмельницької обл.). Особливою артистичністю й професійною майстерністю вирізняються скульптури П. на тему хорео­графії («Стрибок», «Танок з покривалом», «Негритянський танок», «Балерина. Пірует»; усі — 1940-і рр.), в яких вдало вирішено суто скульптурні зав­да­н­ня сміливого композиційного роз­поділу мас у просторі з опорою на одну точку, що від­повід­ає суті балетного танцю. Учасниця мистецьких ви­ставок від 1937, між­народних — від 1948 (Париж). Персональні — у Москві (1946—47). Деякі твори зберігаються в Національному музеї «Київська картин­на галерея», Хмельницькому крає­знавчому музеї.

Тв.: порт­рети — «Дівчина в хустинці (Груня)» (1940), «А. Чехов» (1945), «Автопорт­рет», «Н. Паґаніні» (обидва — 1940-і рр.); скульптури — «Магінор», «Гадібе (Голова башкирської дівчини)» (обидві — 1941—44), «Народні месники», «Повернене дитинство» (обидві — 1942), «Жінка з биркою» (1944), «Пісня радості» (1945), композиція «Танці народів СРСР» (1947), «Осиротіла», «У фашистській неволі», «Гнів народу» (усі — 1940-і рр.); мала пластика — «Дівчинка з голубами» (1945), «Танок» («Український танець»), «Танцювальна сюїта» (обидві — 1940-і рр.).

Літ.: Кустов Г. М. Лина По. Жизнь и творчество слепого скульптора. Москва, 1978; Корусь О. П., Козак М. І. Фарфорові заводи А. С. Бахмутського та А.-Л. Я. Брички, Полонський завод художньої кераміки, XIX—Х­ХI столі­т­тя. К., 2023.

О. П. Корусь

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю