Рамач Михайло Юрійович

РА́МАЧ Михайло Юрі­йович (16. 08. 1951, с. Руський Керестур, Воєводина, нині Сербія — 13. 05. 2023, м. Петроварадин, Сербiя) — журналiст, пере­кладач, поет, сценарист. За фахом історик. Брат Я. Рамача. Член НСПУ (1993). Лауреат літературних і журналiстських премій імені С. Мілетича, С. Маринковича. Премія Радiотелебаче­н­ня Воєводини імені С. Ходжича за авторську роботу в галузі тележурналістики (2013). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2006). Закінчив гімназiю та ліцей при Українській малій духовній семінарії в Римі (1970), Університет в м. Новий Сад (нині Сербія, 1978). Працював у редакціях газет «Руске слово», «Дневник» та «Независни». Головний редактор газет «Војводина» (1991—2001), «Наша борба» (1998), «Данас» (2006—09). Редагував україномовний християнський журнал «Дзвони» (1993—97), був кореспондентом агенства «Укр­інформ» (1993—2006) та «Радіо Вільна Європа» (1998). Один із засновників Незалежної асоціації журналістів Воєводини (1990). Зробив вагомий внесок у роз­виток русинської та сербської журналістики. Першу збірку віршів видав 1974. Писав по-русинськи та сербською мовою, ними ж пере­кладав з угорської, словацької, румунської та грузинської мов. Пере­клади із сербської, італiйської, англiйської та iн. мов по-русинськи вві­йшли до шкільних під­ручників. Сербською мовою пере­клав роман «Собор» О. Гончара (1989), книжки «Веселинка» (1990) та «Били жа­даня» (1999) М. Па­влович. Упорядкував антологію русинської поезії у пере­кладі українською «Ми ту нє госци / Ми тут не гості» (Уж., 1997). Автор сценарiю документального серiалу «Векови пријатељства» («Столi­т­тя дружби») про iсторичнi та культурнi звʼязки українського та сербського народiв, який транс­льовано на Радiотелебачен­ні Воєводини (2018). Разом із братом Янком із давньо­грецької мови пере­клав по-русинськи Біблію (2019; орден Святого папи Сильвестра). Під­готував до друку книги «A. Žukovski, O. Subteljni. Kratka istorija Ukrajine» (2018), «Ž. Marelj. Ukidanje autonomije Vojvodine, početak razbijanja Jugoslavije» (2020; обидві — Белґрад) та «Я. Сабадош. Роз­валяни салаш» (Нови Сад, 2021). Засудив вторгне­н­ня військ РФ на територію України 24 лютого 2022, про що опублікував ста­т­тю у тижневику «Руске слово» — «же би ся знало, же не всі в Сербії кланяються Путіну. Кланяються й спів­ають йому оди лише ті, що з Москви отримують криваві долари».