ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

«Печенізьке поле»

«ПЕЧЕНІ́ЗЬКЕ ПО́ЛЕ» — регіональний ландшафтний парк. Створений 1999, у сучасних межах — від 2013.Знаходиться на території сіл Мартове, Артемівка, Борщова Чугуївського р-ну Харківської обл. (нині Печенізька селищна територіальна громада). Площа 5166,13 га. Перебуває у віданні еко-агрофірми «Фауна».Територія парку — типова для регіону балкова система, врізана у підвищене плато на межі лісостепової та степової зон з притаманним їм рослинним та фауністичним комплексом. Парк охоплює нижню частину балки р. Гнилушка, що простяглася зі сходу на захід і впадає в Печенізьке водосховище. У південній частині парку — балка Сулимів Яр довжиною 3,5 км. Загальний рельєф «П. п.» рівнинно-хвилястий. Гнилушка має дуже похилі схили, а Сулимів Яр — більш стрімкі, часто прямовисні. Найбільш характерним для даного району є терасово-лесово-степовий тип місцевості, проте трапляється і надзаплавно-піщано-боровий тип. Згідно з фізико-географічним районуванням України (1968), ця територія належить до Донецько-Донської північно-степової провінції степової зони і до Старобільської степової області південних відрогів Середньоросійської височини; південно-західна частина останньої (де знаходиться територія парку) виділяється у Донецько-Оскольську підобласть, що займає переважно межиріччя Cіверського Дінця та Осколу. За більш сучасним фізико-географічним районуванням (2007), територія парку лежить у межах Східноукраїнського краю, Харківської схилово-височинної області, Лимансько-Вовчанського фізико-географічного району. Клімат Старобільської степової області, до якої належить територія парку, є помірно-континентальним. Кліматичні умови цієї області характеризуються більшою континентальністю в порівнянні з іншими степовими областями. У рослинному покриві природних ділянок парку переважають степові, лучні та болотні угруповання, значну площу займають також штучні лісові насадження деревних порід. Біоценози парку включають низку типових та рідкісних видів рослин і тварин. Флора балок (особливо Гнилушки) багата та різноманітна: представлено 20 видів злаків, 12 — осок, 6 — жовтеців, 4 — шавлії, 3 — ковили. Фауна хребетних цієї балки складається переважно із представників степового, лучного і водно-болотного комплексу. Типовими для степових ділянок є: із ссавців — сурок степовий (бабак), тхір степовий, тушканчик великий і сліпак звичайний; із птахів — огар, перепел, кам’янка попеляста, вівсянка садова, щеврик польовий, жайворонок польовий; із плазунів — гадюка степова. Для лучних ділянок характерними є: кріт і горностай; із птахів — лунь луговий, деркач, куріпка сіра, щеврик луговий, чекан луговий, плиска жовта; із плазунів — ящірка прудка; із земноводних — жаба гостроморда. Водно-болотні ділянки населяють: із ссавців — видра річкова, ондатра, собака єнотоподібний; із птахів — журавель сірий, чапля сіра, бугайчик, чомга, крижень, чирок-тріскунок, лунь болотний, лиска, курочка водяна, бекас, очеретянки велика та лучна, кобилочка солов’їна, синьошийка; із плазунів — черепаха болотна, вуж звичайний; із земноводних — ропуха зелена, жаби озерна та ставкова, кумка червонопуза; понад 30 видів риб. На ділянках із деревно-чагарниковою рослинністтю часто трапляються припутень, горлиця звичайна, щеврик лісовий, славка сіра, сорокопуд-жулан, ґава, сорока, відзначені гніздування шуліки чорного і боривітра звичайного, а біля затоки — дятла сірого, дрозда-чикотня, славки рябогрудої. Із політопних видів у балці представлені заєць сірий, лисиця звичайна. Для ділянок, порослих штучним лісом і чагарниками, характерні: із ссавців — козуля європейська, борсук, ласка та їжак звичайний; із птахів: канюк, шуліка чорний, яструб великий, горлиця звичайна, сова вухата, крук, сойка, іволга, дрозди співочий та чорний, соловейко східний, зяблик. Із рідкісних видів, що охороняються, представлені 4 види рослин, що занесені до Червоної книги України (ковили волосиста, Лессінґа, пірчаста, сон-трава лугова), та 10 видів — до Червоних списків Харківської обл. (горицвіти весняний та волзький, шавлії австрійська, дібровна та поникла, півники низькі, гіацинтник бліднуватий, ломиніс цілолистий, сон чорніючий, шипшина Хржановського. Серед наземних хребетних — 6 видів, занесених до Європейського Червоного списку (деркач, орлан-білохвіст, сліпак звичайний, перев’язка звичайна, видра річкова, вовк), 18 — до Червоної книги України (тхір степовий, горностай, борсук, видра річкова, тушканчик великий, мишівка степова, журавель сірий, кулик-довгоніг, хохітва, підорлик великий, орел-карлик, лунь польовий, орлан-білохвіст, огар, шпак рожевий, сорокопут сірий, гадюка степова, мідянка, махаон, сова болотяна), 14 — до обласного списку рідкісних видів (бабак, бугай, бугайчик, чепура велика, чапля руда, лелека білий, куріпка сіра, шуліка чорний, лунь лучний, боривітер звичайний, сова болотяна, рибалочка, сиворакша, черепаха болотяна). На території парку створений унікальний Центр із розведення рідкісних та зникаючих видів птахів, занесених до Європейського Червоного списку, Червоної книги України (дрохва, огар, казарка червоновола, журавель степовий тощо). На базі Центру здійснюється міжрегіональна науково-практична програма «Збереження степу та відновлення східно-європейської популяції дрохви». Територія парку має велике значення з історичної та культурної точки зору. Тут збереглися скіфські кургани. Ці землі зберігають багато матеріальних доказів того, що тут століттями кочували степові народи. Існує гіпотеза, відповідно до якої балка Гнилушка і є тим самим «Бусовим яром», який відзначений у літопису: саме його бачив новгород-сіверський князь Ігор Святославович у 1185, повертаючись із половецького полону. До складу «П. п.» входить ландшафтний заказник місцевого значення «Печенізький». Територія парку є складовою Смарагдової мережі. Внаслідок російської воєнної агресії в Україні територія «П. п.» 2022 знаходилася в окупації та у безпосередній близькості до лінії розмежування. Оцінка впливу цих подій на стан заповідної території ще має бути проведена, як дистанційними, так і польовими методами (після обстеження демінерами та розмінування територій).

Літ.: Клімов О. Природно-заповідний фонд Харківської області. Х., 2005; Токарський В. А., Атемасова Т. А. Охорона рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин на заповідних територіях у Харківській області. 2-е вид. Х., 2002; Національний атлас України. К., 2007.

О. І. Сінна, О. В. Залюбовська

Рекомендована література

  1. Клімов О. Природно-заповідний фонд Харківської області. Х., 2005;Google Scholar
  2. Токарський В. А., Атемасова Т. А. Охорона рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин на заповідних територіях у Харківській області. 2-е вид. Х., 2002;Google Scholar
  3. Національний атлас України. К., 2007.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

«Печенізьке поле» / О. І. Сінна, О. В. Залюбовська // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-882299

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

Стаття має лише електронну версію

Дата опублікування статті онлайн:

2024

Дата останньої редакції статті:

2024-02-09

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ландшафти

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

882299

Кількість переглядів цього року:

2

Схожі статті

Гранітно-степове Побужжя
Світ-суспільство-культура  | Том 6 | 2006
О. М. Деркач, С. В. Таращук
Городенківський район
Райони  | Том 6 | 2006
М. Д. Олійнічук, Д. Михайлюк
Дідич
Людина  | 2023
Р. В. Пилипчук

Нагору