Передгір’я

ПЕРЕДГІ́Р’Я  — знижені окраїни гірських країн, гірських систем або окремих хребтів, які за сукупністю природних умов, зокрема, за особливостями ґрунтового покриву та ландшафту в цілому, утворюють перехідні області поміж горами та прилеглими до них рівнинами. Інша назва — підгір’я. Рельєф П. рівнинний або низькогірний, часто буває увалистим (з плоскими або випуклими вершинними поверхнями, які зазвичай є залишками давньої поверхні, вирівняної денудацією, або алювіальної чи алювіально-пролювіальної рівнини), куестовим або східчастим. Нерідко в межах П., як, наприклад, у Кримському лісостеповому П. у північній частині Кримських гір чи у північному П. Тянь-Шаню, рівнинний рельєф змінюється рельєфом гірського типу (утворення таких П. є наслідком підняття передгірних рівнин під час горотворення). Інші П. представлені зазвичай рельєфом горбогірного та гірського типу, який помітно відрізняється від рельєфу внутрішніх областей гір і прилеглих до них рівнин. Прикладом порівняно низьких, пасмово-горбогірних П. є північна смуга Зовнішніх Західних Карпат, розташована між Бескидами на півдні та Північним Підкарпаттям (Сандомирською улоговиною) на півночі. Це П., відоме як Карпатське, або Бескидське, підгір’я, має рельєф, властивий для підвищених цокольних рівнин, з домінуванням невиразних хребтів і горбів висотою від 350 до близько 600 м над рівнем моря (такі ж висоти властиві для прикарпатських ділянок передгірних височин, розміщених в межах Українського Передкарпаття). Показові приклади «гірських» П., виокремлених у периферійній частині гірських країн, представляють Північні Передальпи (Преальпи) в Альпійських горах і гірське пасмо Шивалік (Сівалік) — найпівденніше та наймолодше в Гімалаях. Уздовж північно-східного краю Українських Карпат смуга типового П. відсутня. Її відповідником, до певної міри, є смуга низькогірних (з абсолютними висотами до 800 м, місцями дещо більше) хребтів, розміщена на продовженні Бескидського підгір’я. У регіоналізації української частини Карпатських гір (І. Круглов, 2008) їй відповідають Крайові Бескиди, Крайові Горгани та Покутсько-Буковинські зовнішні гори. Як П., може бути розглянута смуга височинно-горбогірних ландшафтів, яка тягнеться вздовж південно-західного підніжжя Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма від району м. Ужгород до Іршавської улоговини. Над Закарпатською низовиною П. підноситься на 175–275 м, має переважно горбисто-увалистий рельєф. П. зазвичай пов’язані з певними тектонічними структурами та складені молодшими і податливішими до руйнування породами, ніж внутрішні області гір, місцями вони збудовані продуктами їхнього руйнування. Ці виділи не лише просторово, а й генетично пов’язані зі «справжніми» горами. Тому у разі геоморфологічного та фізико-географічного районування їх відносять до складу гірських країн. П. зазвичай вкрите рослинністю, властивою саме для нього або нижнього висотного поясу прилеглих гірських областей. У П. помірного кліматичного поясу Європи колись переважали листяні ліси, але внаслідок багатовікової діяльності людини вони були значною мірою знищені. Нині тут розповсюджені в основному сільськогосподарські угіддя, пасовища та фруктові сади, хоча деякі П. вкриті густим лісом. У деяких регіонах П. мають місцеві назви (наприклад, прилавки та адири у Середній Азії).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю