Сенченко Микола Іванович

СЕ́НЧЕНКО Микола Іванович (01. 05. 1945, м. Ніжин Чернігівської обл.) — фахівець у галузі обчислювальної техніки, книго­знавства, організатор бібліотечної справи та державної бібліо­графії. Доктор технічних наук (1988), професор (1995). Заслужений діяч науки і техніки України (1999). Орден «За заслуги» 3-го (2009) та 2-го (2021) ступенів. Премія імені І. Франка у галузі інформаційної діяльності Держ­комтелерадіо України (2010). Член НСПУ та НСЖУ. Закінчив Харківський ін­ститут радіо­електроніки (1966). Працював 1966—85 у Харківському ін­ституті інженерів комунального будівництва, де очолив лабораторію обчислювальної техніки, згодом реорганізував її у потужний інформаційно-обчислювальний центр із за­стосува­н­ням ЕОМ, від 1980 — доцент кафеди прикладної математики та обчислювальної техніки. Роз­робляв пита­н­ня викори­ста­н­ня електрон­но-обчислювальної техніки для зберіга­н­ня й опрацюва­н­ня значних масивів інформації. 1985—92 — директор Центральної наукової бібліотеки АН УРСР у Києві. Під його керівництвом вона отримала статус науково-дослідної установи (1988), їй присвоєно імʼя В. Вернадського (1987), завершено будівництво та введено в екс­плуатацію новий 27-поверховий корпус площею 35,7 тис. м² (1989), під­готовлено технічний проєкт першої черги автоматизації бібліотеки, створено локальну компʼютерну мережу. С. висунув ідею (1992) й роз­почав роботу із започаткува­н­ня спеціалізованого професійного часопису «Бібліотечний вісник». 1992—93 — проректор з наукової роботи Університету «Києво-Могилянська академія»; 1993—95 — проректор з питань економіки та між­народних звʼязків, завідувач кафедри документо­знавства Київського ін­ституту культури. Від 1995 — директор Книжкової палати України (Київ), де під його керівництвом роз­почато компʼютеризацію основних виробничих процесів, структурні пере­творе­н­ня як провід­ної установи в галузі державної бібліо­графії, зокрема налагоджено моніторинг видавничої справи, веде­н­ня статистики друку та інформаційної діяльності, роз­роблено проєкти від­повід­них національних стандартів та ін. нормативних документів. Засновник і головний редактор «Вісника Книжкової палати» (від 1996). За без­посередньої участі С. у Книжковій палаті від­новлено випуск державних поточних бібліо­графічних покажчиків («Літописів...» за видами друків, до яких до­дано нові: від 1997 — «Літопис карто­графічних ви­дань», від 1999 — «Літопис авторефератів дисертацій»). Він ініціював також під­готовку ретро­спективних науково-допоміжних бібліо­графічних посібників у серії «Етноси України», проведе­н­ня наукових досліджень унікального фонду цензурованої свого часу літератури, т. зв. спецфонду. 2003 завершено перший етап цих досліджень і ви­дано науковий бібліо­графічний покажчик «Спецфонд Книжкової палати України (1917—1921)». Значну увагу вчений приділяє практичним пита­н­ням входже­н­ня України у світовий інформаційний про­стір, впроваджен­ню норм i правил, що від­повід­ають світовій практиці. Так, 2002 під його керівництвом ви­дано еталон­ний варіант таблиць Універсальної десяткової класифікації українською мовою, таблиці УДК у 7-ми книгах (2-е ви­да­н­ня, 2008—17), а також «Англо-американські правила каталогізації» (2004). Автор наукових праць у галузі інформаційних систем, бібліотеко­знавства, видавничої справи, історії, геополітики, політології та кон­спірології, числен­них публіцистичних статей.

Завантажити статтю