Погорєлов Олексій Васильович

ПОГОРЄ́ЛОВ Олексій Васильович (03. 03. 1919, м. Короча, нині Бєлгородської обл., РФ — 17. 12. 2002, Москва) — математик. Доктор фізико-математичних наук (1948), професор (1950), академік НАНУ (1961) та РАН (1976). Заслужений діяч науки і техніки України (1994). Сталінська (1950) та Ленінська (1962) премії, Державні премії УРСР (1973) та України (2005) у галузі науки і техніки, премії імені М. Лобачевського АН СРСР (1959), імені М. Крилова АН УРСР (1988) та імені М. Боголюбова НАНУ (1998). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1999). Державні нагороди СРСР. Учасник 2-ї світової війни. Навчався у Харківському університеті (1937–41), закінчив Військово-повітряну академію (Москва, 1945). Відтоді працював у Центральному аерогідродинамічному інституті (м. Жуковський Московської обл.); від 1947 — у Харківському університеті: 1950–60 — завідувач кафедри геометрії; 1959–60 — завідувач відділу геометрії Інституту математики АН УРСР (Київ); 1960–2000 — завідувач відділу геометрії Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР (Харків). 1978–81 — голова Харківського наукового центру АН УРСР. Від 2000 — у Математичному інституті РАН (Москва). Наукові дослідження в галузі опуклої та диференціальної геометрії, теорії диференціальних рівнянь і теорії оболонок. Довів: що на будь-якій загальній замкнутій опуклій поверхні є 3 замкнутих квазігеодезичних; теорему про однозначну визначеність у загальній постановці; що дві замкнуті ізометричні опуклі поверхні в тривимірному евклідовому просторі рівні, тобто суміщаються рухом; що для поверхонь не потрібні додаткові вимоги регулярності, поверхні можуть мати ребра, конічні точки, а єдине зовнішнє обмеження — це опуклість ізометричних поверхонь. Створив нелінійну теорію тонких оболонок; технологію виготовлення оболонок для проведення експериментальних досліджень їх стійкості. Розв’язав багатовимірну проблему Мінковського та четверту проблему Гільберта, основні задачі геометрії в цілому для опуклих поверхонь у просторах постійної кривини, вирішив проблему Вейля для ріманового простору, ввів і дослідив клас поверхонь обмеженої зовнішньої кривини, для якого зберігаються тісні зв’язки між внутрішньою і зовнішньою геометрією. Заклав фундамент геометричного аналізу. Автор шкільного підручника з геометрії, що витримав 22 видання багатомільйонними накладами на мовах народів СРСР. 2007 Президією НАНУ засновано премію імені О. Погорєлова.

Рекомендована література

1. Александров В. А. и др. Алексей Васильевич Погорелов (некролог) // Успехи математических наук. 2003. Т. 58, № 3;
   Google Scholar Internet
2. Борисенко А. А. Алексей Васильевич Погорелов — математик удивительной силы // Журнал математической физики, анализа, геометрии. 2006. Т. 2, № 3;
   Google Scholar Internet
3. Рыжий В. С. Из истории механико-математического факультета Харьковского университета. Х., 2014.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю