ПОГОРЄ́ЛОВ Олексій Васильович (03. 03. 1919, м. Короча, нині Бєлгородської обл., РФ — 17. 12. 2002, Москва) — математик. Доктор фізико-математичних наук (1948), професор (1950), академік НАНУ (1961) та РАН (1976). Заслужений діяч науки і техніки України (1994). Сталінська (1950) та Ленінська (1962) премії, Державні премії УРСР (1973) та України (2005) у галузі науки і техніки, премії імені М. Лобачевського АН СРСР (1959), імені М. Крилова АН УРСР (1988) та імені М. Боголюбова НАНУ (1998). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1999). Державні нагороди СРСР. Учасник 2-ї світової війни. На­вчався у Харківському університеті (1937–41), закінчив Військово-повітряну академію (Москва, 1945). Від­тоді працював у Центральному аеро­гідродинамічному ін­ституті (м. Жуковський Московської обл.); від 1947 — у Харківському університеті: 1950–60 — завідувач кафедри геометрії; 1959–60 — завідувач від­ділу геометрії Ін­ституту математики АН УРСР (Київ); 1960–2000 — завідувач від­ділу геометрії Фізико-технічного ін­ституту низьких температур АН УРСР (Харків). 1978–81 — голова Харківського наукового центру АН УРСР. Від 2000 — у Математичному ін­ституті РАН (Москва). Наукові дослідже­н­ня в галузі опуклої та диференціальної геометрії, теорії диференціальних рівнянь і теорії оболонок. Довів: що на будь-якій загальній за­мкнутій опуклій поверх­ні є 3 за­мкнутих квазігеодезичних; теорему про одно­значну ви­значеність у загальній по­становці; що дві за­мкнуті ізометричні опуклі поверх­ні в тривимірному евклідовому просторі рівні, тобто суміщаються рухом; що для поверхонь не потрібні додаткові вимоги регулярності, поверх­ні можуть мати ребра, конічні точки, а єдине зовнішнє обмеже­н­ня — це опуклість ізометричних поверхонь. Створив нелінійну теорію тонких оболонок; технологію виготовле­н­ня оболонок для проведе­н­ня екс­периментальних досліджень їх стійкості. Роз­вʼязав багатовимірну про­блему Мінковського та четверту про­блему Гільберта, основні задачі геометрії в цілому для опуклих поверхонь у просторах по­стійної кривини, вирішив про­блему Вейля для ріманового простору, ввів і дослідив клас поверхонь обмеженої зовнішньої кривини, для якого зберігаються тісні звʼязки між внутрішньою і зовнішньою геометрією. Заклав фундамент геометричного аналізу. Автор шкільного під­ручника з геометрії, що витримав 22 ви­да­н­ня багатоміль­йон­ними накладами на мовах народів СРСР. 2007 Президією НАНУ засновано премію імені О. Погорєлова.