ЯКУ́БЕЦЬ Марʼян (Jakóbiec Marian; 08. 09. 1910, с. Гиновичі, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 27. 04. 1998, м. Вроцлав, Польща) — польський славіст. Доктор габілітований (1951), професор (1959), іноземний член НАНУ (1992). Закінчив Львівський університет (1935), студіював славістику в Празі та Белґраді (1933–36). Працював бібліотекарем у культурно-науковій ін­ституції «Ос­солінеум» (1937–45), прес-аташе Польщі в Белґраді. Від 1947 — у Вроцлавському університеті: 1953–80 — професор, 1971–73 — директор Ін­ституту словʼянської філології. Водночас викладав у Варшавському та Лодзькому університетах (1949–55), був професором Закладу словʼяно­знавства Польської АН (1957–64). Член редколегій журналів «Pamiętnik Słowiański» (1955–80), «Slavia Orientalis» (1958–80). Від 1980 — на пенсії. Наукові праці стосуються історії словʼянських літератур, між­словʼянських літературних взаємин, фольклористики. Автор дослідже­н­ня «Słowo o wyprawie Igora» (Wrocław, 1950), числен­них роз­відок, присвячених польсько-українським літературним звʼязкам, творчості українських письмен­ників (І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка та ін.). За ініціативи й без­посередньої участі Я. у Польщі під­готовлено чимало ви­дань творів українських класиків. З його післямовою й примітками ви­йшли ви­брані твори Т. Шевченка («Utwory wybrane», Warszawa, 1955), брав участь у їх ви­дан­ні в серії «Національна бібліотека» (Вроцлав; Варшава; Краків; Ґданськ, 1974), де йому належать упорядкува­н­ня й весь науковий апарат збірки (ґрунтовна вступна ста­т­тя, по­сторінкові примітки, бібліо­графія українських і польських праць про українського поета). Разом із Т. Голинською-Барановою видав хрестоматію «Literatura ukraińska» (Warszawa, 1962). У 19-му випуску «Студій з україністики» ви­йшли «Україно­знавчі праці» Я. (К., 2017), що містять, зокрема, його синтетичні праці «Українська література. Хрестоматія» (1962), моно­графічний нарис «Українська література» (1989) та студії про «Слово о полку Ігоревім», творчість Т. Шевченка, І. Франка, що залишаються най­ґрунтовнішими у польській україністиці.