Півторак Григорій Петрович

Визначення і загальна характеристика

ПІВТОРА́К Григорій Петрович (14. 06. 1935, с. Коритище Смілівського р-ну Чернігівської обл., нині Роменського р-ну Сумської обл.) — мовознавець, літературознавець, історик, перекладач. Доктор філологічних наук (1990), професор (1992), академік НАН України (2009). Заслужений діяч науки і техніки України (2011). Премії імені І. Франка (1995; за цикл праць з етногенезу східних слов’ян) та імені О. Потебні (2010; «Білорусько-український словник») НАНУ, президентів АН України, Білорусі, Молдови (2003; за переклад і доповнення праці «Нариси білорусько-українських літературних зв’язків»). Закінчив Полтавський педагогічний інститут (1955). Під час навчання в аспірантурі Інституту мовознавства НАНУ (Київ, 1961–64) був відряджений до Інституту мовознавства АН Білорусі (Мінськ) для практичного опанування білоруською мовою та вдосконалення знань з білорусистики. Учителював (1955–61). Від 1965 — в Інституті мовознавства НАНУ: завідувач відділів загальнославістичної проблематики і слов’янських мов (1998–2015) та слов’янських мов (2016–20). Член Української правописної комісії; засновник і голова Української асоціації білорусистів (від 1991); заступник голови Міжнародної асоціації білорусистів; заступник академіка-секретаря Відділення мови, літератури та мистецтвознавства НАНУ (від 2004). Працює в галузі слов’янських глото- та етногенезу, історії слов’янських мов, діалектології східнослов’янських мов, етимології, культури мови, історії української та білоруської літератур, українського діалектогенезу, українсько-білоруських мовних зв’язків, ономастики, лексикографії, художнього перекладу. Актуалізував теорію походження східнослов’янських мов безпосередньо від протоукраїнських, протобілоруських і проторосійських діалектів, спростував гіпотезу існування монолітної східнослов’янської етномовної спільності в середині 1-го тис. н. е. та давньоруської мови як народнорозмовного ідіому. Дослідив, що давньоруська мова базувалася на київському койне та функціонувала лише в писемній формі. Давньокиївську державу розглядав як ранню форму власне української державності, відкидав ідею існування давньоруської народності. Для побудови своєї концепції східнослов’янських етно- та глотогенезу, серед іншого, активно залучав історіографічні праці, а також дані археології (Див. Давньоруської мови концепція). Вивчав мову українських пам’яток найдавнішого писемного періоду. Відродив українську білорусистику. Автор першого підручника білоруської мови для українців (К., 1997); співукладач кількох словників, зокрема першого у вітчизняній лексикографії «Білорусько-українського словника» (К., 2006). Співавтор і член редколегії «Етимологічного словника української мови» (т. 1–6, К., 1982–2012). Член редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова» (К., 2001; 2004; 2007; 2013). Автор низки статей в ЕСУ.

Завантажити статтю