ПІВ­ТОРА́К Григорій Петрович (14. 06. 1935, с. Коритище Смілівського р-ну Чернігівської обл., нині Роменського р-ну Сумської обл.) — мово­знавець, літературо­знавець, історик, пере­кладач. Доктор філологічних наук (1990), професор (1992), академік НАН України (2009). Заслужений діяч науки і техніки України (2011). Премії імені І. Франка (1995; за цикл праць з етногенезу східних словʼян) та імені О. Потебні (2010; «Білорусько-український словник») НАНУ, президентів АН України, Білорусі, Молдови (2003; за пере­клад і доповне­н­ня праці «Нариси білорусько-українських літературних звʼязків»). Закінчив Полтавський педагогічний ін­ститут (1955). Під час на­вча­н­ня в аспірантурі Ін­ституту мово­знавства НАНУ (Київ, 1961–64) був від­ряджений до Ін­ституту мово­знавства АН Білорусі (Мінськ) для практичного опанува­н­ня білоруською мовою та вдосконале­н­ня знань з білорусистики. Учителював (1955–61). Від 1965 — в Ін­ституті мово­знавства НАНУ: завідувач від­ділів загальнославістичної про­блематики і словʼянських мов (1998–2015) та словʼянських мов (2016–20). Член Української правописної комісії; засновник і голова Української асоціації білорусистів (від 1991); за­ступник голови Між­народної асоціації білорусистів; за­ступник академіка-секретаря Від­діле­н­ня мови, літератури та мистецтво­знавства НАНУ (від 2004). Працює в галузі словʼянських глото- та етногенезу, історії словʼянських мов, діалектології східнословʼянських мов, етимології, культури мови, історії української та білоруської літератур, українського діалектогенезу, українсько-білоруських мовних звʼязків, ономастики, лексико­графії, художнього пере­кладу. Актуалізував теорію походже­н­ня східнословʼянських мов без­посередньо від протоукраїнських, протобілоруських і проторосійських діалектів, спростував гіпотезу існува­н­ня монолітної східнословʼянської етномовної спільності в середині 1-го тис. н. е. та давньоруської мови як народнорозмовного ідіому. Дослідив, що давньоруська мова базувалася на київському койне та функціонувала лише в писемній формі. Давньокиївську державу роз­глядав як ранню форму власне української державності, від­кидав ідею існува­н­ня давньоруської народності. Для побудови своєї концепції східнословʼянських етно- та глотогенезу, серед іншого, активно залучав історіо­графічні праці, а також дані археології (Див. Давньоруської мови концепція). Ви­вчав мову українських памʼяток найдавнішого писемного періоду. Від­родив українську білорусистику. Автор першого під­ручника білоруської мови для українців (К., 1997); спів­укладач кількох словників, зокрема першого у вітчизняній лексико­графії «Білорусько-українського словника» (К., 2006). Спів­автор і член редколегії «Етимологічного словника української мови» (т. 1–6, К., 1982–2012). Член редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова» (К., 2001; 2004; 2007; 2013). Автор низки статей в ЕСУ.