Підгорний Тимофій Пилипович

ПІД­ГО́РНИЙ Тимофій Пилипович (21. 02(05. 03). 1873, с. Стратилатівка Ізюмського пов. Харківської губ., нині с. Камʼянка Ізюмського р-ну Харківської обл. — 20. 06. 1958, Москва) — один з основоположників радянської школи скрипкових майстрів. Заслужений майстер Республіки (1925). Золота медаль Брюс­сельської (1905) і Антверпенської (Бельгія, 1906) між­народних художньо-промислових ви­ставок. 1-і премії за комплект інструментів для струн­ного квартету на Всеросійській ви­ставці (1912) і Всесоюзному конкурсі майстрів музичних інструментів (1926). З 5-річного віку роз­почав на слух під­бирати різні мелодії і самотужки вчитися грати на скрипці. Від 1887 — у Єйську (нині Краснодарського краю, РФ), де працював столяром-червонодеревником, за­ймався виготовле­н­ням скрипок, а також ремонтом старих, водночас опановував загальну освіту та вчився грі на скрипці та кларнеті. 1890 повернувся до рідного села. 1894 був при­званий до армії, грав у духовому оркестрі, організував струн­ний оркестр, для якого виготовив усі необхідні інструменти (скрипки, альти, віолончелі і контрабас), а також був концерт­мейстером цього оркестру. Після звільне­н­ня у запас 1899 працював капель­мейстером, створив низку пʼєс для оркестру, продовжив виготовляти музичні інструменти. 1900 пере­їхав до Катеринодара (нині Краснодар), працював у музичному магазині. З трупою Чарова-Сабініна ви­ступав на Закавказ­зі, був скрипалем, кларнетистом та другим диригентом. У Кутаїсі (Грузія) працював у місцевій музичній майстерні І. Чорниця, де одержав диплом майстра. 1901 повернувся до Катеринодара, за­ймався виготовле­н­ням скрипок. Від 1910 — у Москві. Брав участь у 1-й світовій війні, 1915 потрапив у полон. Після поверне­н­ня 1918 до Москви керував школою скрипкових майстрів (1919—22), завідував дослідно-показовими майстернями при Державному ін­ституті музичної науки (1922—32), працював у Великому театрі (1920—25), радіолабораторії (1930—31), завідувачем екс­периментальної майстерні Музтресту (1933—34), старшим консультантом фабрики смичкових інструментів Міністерства легкої промисловості (1934—58). Роз­робляв ін­струкції для масового виробництва інструментів, ви­вчав властивості деревини з метою покраще­н­ня виготовле­н­ня смичкових інструментів, зі­грав значну роль в під­готовці радянських майстрів смичкових інструментів. Особисто зробив 350 скрипок, 111 альтів, 100 віолончелей, 2 контрабаси. Роз­робив власний яскраво індивідуальний тип інструментів, характерний як за формою і технікою викона­н­ня, так і звуча­н­ням. Кращі його інструменти мають від­мін­ні концертні якості, у їхньому звучан­ні по­єд­нані велика сила й інтенсивність з дуже цікавим національно своєрідним тембром. Особливого значе­н­ня набули роботи П. з конструюва­н­ня альта, зокрема створив найрізноманітніші кон­струкції цього інструмента з різними роз­мірами корпуса (пере­важно великого роз­міру — 480 мм). При виготовлен­ні інструментів не за­стосовував для фарбува­н­ня дерева ніяких протравлень, тому його вироби не змінюють свого ви­гляду навіть через багато років. Створені П. інструменти неодноразово були від­значені на різних ви­ставках і конкурсах. За­ймався також конструюва­н­ням скрипок для дітей, виготовле­н­ням струн, інших типів смичкових інструментів (віола да-гамба тощо), рекон­струкцією різних народних інструментів. Автор праці «Смичкові музичні інструменти» (рукопис), низки інструменто­знавчих статей.

Завантажити статтю