Павлівський Борис Сергійович

ПАВЛІ́ВСЬКИЙ Борис Сергійович (21. 09. 1906, х. Подобріївка Сумського пов. Харківської губ., нині у межах с. Іскрисківщина Сумського р-ну Сумської обл. — 08. 11. 2004, с. Буданів Теребовлянського, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл.) — поет, журналіст. Член ВУСПП (1929), НСПУ (1996). Після закінчення Михайлівської агрономічної школи (с. Іскрисківщина, 1924) у пошуках роботи 1925 поїхав на Донбас, жив і працював у м. Горлівка. Вступив до письменницької організації «Забой», очолював її міський осередок, підтримував дружні стосунки з Б. Горбатовим, Іваном Ле. Від 1928 — літпрацівник редакції газети «Змичка» в м. Артемівськ (нині Бахмут Донецької обл.). 1931–33 навчався на мовному факультеті Харківського інституту педагогічно-професійної освіти. На 3-му курсі, після смерті Миколи Хвильового, заарештований Харківським ГПУ, перебував під слідством 2,5 місяці, звільнений через відсутність доказів, відрахований з інституту «за прогул». Восени 1933 знову заарештований, засуджений до 5-ти р. таборів, покарання відбував у «БАМлазі» (станція Ксенівка Забайкальської обл., РФ). 1937 повернувся на батьківщину, був помічником конюха в колгоспі. У березні 1938 заарештований Білопільським НКВС, провів 13 місяців у режимній в’язниці в Сумах. Після звільнення працював агрономом Буринської МТС (Сумська обл.). Восени 1939 з початком польської кампанії, аби уникнути арешту, поїхав до рідного хутора, однак 17 листопада його вкотре заарештовано й відправлено до Києва. Засуджений до 5-ти р. спецтаборів, етапований на Бухту Ваніно, далі — на Колиму, 1946 табірним спецсудом засуджений ще на 13 р., 1952–57 — на спецпоселенні. Реабілітований 1990. Від 1957 мешкав у с. Буданів, працював у лісництві. У літературі дебютував добіркою віршів у харківському ж. «Молодняк» (1927, № 11) за рекомендацією критика І. Момота. У цьому ж часописі надруковано його думу «Шляхи Дніпра» (1928), поему «Тарас Шевченко у Тургащині», у львівському ж. «Нові шляхи» — поему «Махновці» (обидві — 1929). У 1930–90 твори П. не публікували, його ім’я було замовчуване, літературний доробок частково знищений ГПУ, зітлів у таборах, чимало залишилося у рукописах. Посмертно видано дилогію «Пам’ять роду»: спогади «І терни, і тюрми» (кн. 1, 2005) та «І входить в серце блискавиця» (кн. 2, 2008; обидві — Тернопіль). Добірка віршів П. увійшла до колективної збірки «Десна» (Глухів, 2018). У поезіях, поемах, думах, сагах П. — маловідомі сторінки боротьби українського народу за волю від найдавніших часів, пошуки паралелей у релігії та всесвітній історії.

Тв.: Світильник ночі. 1994; Любов на тернистій дорозі. 1996; Слово із-за ґрат. 2002; Мерехтить самітниця зоря: Вибр. поезії. 2007; Бог своє береже: Вибр. поезії. 2009; Гори, душе моя, зорею: Вибр. поезії. 2012 (усі — Тернопіль).

Завантажити статтю