Кобзарьов Юрій Борисович

Визначення і загальна характеристика

КОБЗАРЬО́В Юрій Борисович (25. 11(08. 12). 1905, м. Воронеж, Росія — 25. 04. 1992, Москва) — фахівець у галузі теоретичної та прикладної радіотехніки. Оскільки батько був військовим, дит. роки минули в різних містах Рос. імперії, зокрема Харкові. Канд. (1935), д-р (1949; обидва ступ. без захисту дис.) тех. н., професор (1949), академік РАН (1970). Сталінcька премія (1941). Герой Соц. Праці (1975). Золота медаль ім. О. Попова (1980). Державні нагороди СРСР. Закін. Харків. ІНО (1926). Під час навч. викладав фізику в технікумі та на декількох робфаках. Від­тоді працював у Ленінгр. фіз.-тех. ін­ституті АН СРСР (нині С.-Петербург): 1936–43 — зав. лаб. радіолокац. засобів виявле­н­ня літаків; водночас 1928–40 — у Ленінгр. політех. ін­ституті, 1933–35 — у Військ. електротех. академії; 1943–55 — завідувач кафедри радіолокації (засн.) Моск. енергет. ін­ституту; 1950–60 — нач. від­ділу НДІ-20; від 1955 — зав. лаб., від 1968 — завідувач від­ділу статист. радіотехніки, від 1980 — радник дирекції Ін­ституту радіотехніки й електроніки АН СРСР (обидва — Москва). У 2-й пол. 1920-х рр. під керівництвом Д. Рожанського досліджував генерацію ультракорот. хвиль; згодом ви­вчав пита­н­ня їхньої стабілізації пʼєзокварц. резонатором, роз­робляв положе­н­ня теорії неліній. систем і стабілізації частоти без кварцу. Від 1935 очолював роз­робле­н­ня імпульс. методу радіолокації, який 1937 був ви­пробуваний у реал. умовах. Створ. у лаб. К. 1938 радіолокац. установка стала основою роз­робле­н­ня та серій. випуску пере­сув. (на автомобілях) радіолокац. станцій РУС-2 і «Редут», які широко за­стосовували під час 2-ї світової війни. Стаціонарна радіолокац. станція дальністю дії понад 200 км, будівництво якої він очолював, функціонувала в системі ППО Ленін­града. 1954 брав участь у створен­ні першої в СРСР когерент. радіолокац. станції дального виявле­н­ня з захистом від пасив. пере­шкод «Стежка» (нині на озброєн­ні пере­буває її модифікація «П-19»). Його праці істотно вплинули на роз­виток нових наук. напрямів — зі статист. обробле­н­ня радіосигналів, ви­вче­н­ня радіотепл. ви­промінюва­н­ня Землі для дослідж. природ. ресурсів, ви­вче­н­ня випадк. низькочастот. полів Землі. Був одним із засн. (1956) та протягом низки років заст. гол. ред. ж. «Радиотехника и электроника». 2007 у Москві ви­йшла кн. «Кобзарев Юрий Борисович. Соз­дание отечествен­ной радиолокации: На­учные труды, мемуары, воспоминания».

Пр.: Параметры пьезо-кварцевых резонаторов // ЖПФ. 1929. Т. 6, вып. 2; Особен­ности кварцевых резонаторов // Там само. Вып. 6; О пред­ставлении характеристики лампы степен­ным рядом // ЖТФ. 1933. Т. 3, вып. 6; О пере­ходных процес­сах в резонансном усилителе // Там само. 1935. Т. 5, вып. 8 (спів­автор); К теории лампового генератора с двумя степенями свободы // Радиотехника. 1950. № 2; Отвечают эксперименты // Техника молодежи. 1984. № 9; Первые шаги советской радиолокации // Природа. 1985. № 12; На пороге магической физики // Гипотезы и про­гнозы: Междунар. ежегодник. Москва, 1991. № 24.

Літ.: Александров М. А. Воспоминания о Герое Социалистического Труда академике Ю. Б. Кобзареве как педагоге и ученом // Радиотех. тетради. 1993. № 4.

А. І. Шушківський

Завантажити статтю