Палецький Ростислав Михайлович
ПАЛЕ́ЦЬКИЙ Ростислав Михайлович (10. 01. 1932, с. Коханівка Троїцького, нині Подільського р-ну Одеської обл. — 07. 03. 1978, с. Троїцьке Любашівського, нині Подільського р-ну Одеської обл.) — художник декоративно-ужиткового мистецтва. Заслужений майстер народної творчості УРСР (1971). Бронзова медаль Всесоюзної виставки (1971). Працював завклубом; директором Будинку культури; художником-оформлювачем; у виробничій бригаді колгоспу «Маяк» у Троїцькому. Там організував центр фольклористів та народних умільців «Перлини степу», члени якого збирали й вивчали давні зразки вишивки, ткацтва, писанкарства, а також перекази, легенди тощо. Згодом на його базі виникло літературно-мистецьке обʼєднання «Степовий колос». П. навчав школярів і дорослих декоративного розпису; за його проєктом в селі побудовано Будинок народної творчості. Створював орнаментальні композиції (найчастіше на теми народних пісень) з національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів; особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу. Його самобутні твори вирізняються яскравими барвами, випромінюють любов до рідної землі, збагачують духовний світ сучасників, спонукають до національного самоусвідомлення. Автор циклу картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» («Чарівна сопілка», 1974), «Язичницького циклу». Його розписи експонували на мистецьких виставках у Києві, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), Москві, Полтаві, Ізмаїлі (Одеська обл.), у Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехословаччині, Японії. Персональна — в Одесі (1971), Києві (2008 — посмертна); усього мав 8 тематичних виставок з 50—60 робіт кожна. Про творчість майстрів Троїцького, зокрема про П., М. Лінійчук зняла документальний фільм «Невʼянучі барви» (1973). На початку нової хвилі репресій проти української інтелігенції (1972) роботу над його альбомом у видавництві «Мистецтво» припинили (видали й презентували 2008), а митця критикували за «ідеалізацію козаччини», вивчення «забобонних» (тобто старовинних) звичаїв та обрядів, створення музею «пережитків капіталізму» (очевидно, народного побуту) Причорноморʼя тощо; його звільнили від викладання в дитячій студії декоративного розпису. Упродовж останніх років життя перебував під наглядом спецслужб. Загинув у власній хаті від побиття «невідомих злочинців». У роки незалежності України відновлено діяльність студії декоративного розпису (керівник Л. Бабинець); створено фільм про творчість П. (1993); управлінням культури й туризму Одеської облдержадміністрації започатковано премію імені Р. Палецького (2007). Деякі роботи П. зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), Запорізькому та Одеському художніх музеях, Музеї-садибі І. Котляревського в Полтаві.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Кує в лісі зозуленька», «Не хилися, калинонько» (обидві — 1968), «Був собі журавель», «Домовик» (обидва — 1969), «Ой прийшла весна», «Лісова пісня», «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», «О природо» (усі — 1970), «С. Наливайко кайдани ламає» (1971), «Зустріч Т. Бульби із сином Остапом», «Реве та стогне Дніпр широкий...», «Запорожець і чорт», «Ой літа орел», «Кобзар Кладинога», «Деснянські зорі», «Сонце праці», «Зернина. Півень» (усі — 1972), «Рідна земля», «Характерник», «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» (усі — 1973), «Вечоріє», «Промінь» (обидва — 1974), «Пісня праці» (1975).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
