Шинкарук Володимир Іларіонович

Визначення і загальна характеристика

ШИНКАРУ́К Володимир Іларіонович (22. 04. 1928, с. Гайворон Володарського, нині Білоцерківського р-ну Київської обл. — 29. 11. 2001, Київ) — філософ, громадсько-політичний діяч. Доктор філософських наук (1964), професор (1965), академік НАНУ (1978), член-кореспондент АН СРСР (1981). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1982). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1982). Премія імені Д. Мануїльського АН УРСР (1977). Золота медаль Геґелівського товариства (Франція, 1964). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (1998). Народний депутат УРСР (1985–89) та СРСР (1989–91). Закінчив Київський університет (1950). Працював у ньому: 1965–68 — декан філософського факультету, від 1967 — завідувач кафедри етики, естетики і логіки; 1968–2001 — директор Інституту філософії НАНУ (Київ). Головний редактор ж. «Філософська думка» (1969–71, 1979–89, 1995–2001). Президент товариства «Знання» України (1984–99). У ВР УРСР очолював робочу групу з підготовки матеріалів нового мовного законодавства. Голова редколегій повних зібрань творів Г. Сковороди, Ф. Прокоповича; «Філософського словника» (1973; 1986), «Історії філософії на Україні» (т. 1–3, 1987) та «Філософського енциклопедичного словника» (2002; усі — Київ). Фундатор київської світоглядно-антропологічної школи. Наукові дослідження присвячені історії діалектичного матеріалізму, української філософії, німецької класичної філософії.

Завантажити статтю