ХИЖНЯ́К Микола Антонович (18. 05. 1929, с. Черкаська Лозова Дергачівського, нині Харківського р-ну Харківської обл. — 17. 10. 2001, Харків) — фізик. Брат А. Хижняка. Доктор фізико-математичних наук (1969), професор (1969). Державні премії СРСР (1979), УРСР (1989) та України (1996) в галузі науки і техніки. Закінчив Харківський університет (1952). Від 1953 працював у Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний ін­ститут» НАНУ: 1982–95 — завідувач екс­периментального від­ділу та від­діле­н­ня плазмової електроніки, від 1995 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту плазмової електроніки та нових методів при­скоре­н­ня; водночас від 1958 — спів­засновник, від 1969 — завідувач кафедри спецфізики Харківського авіаційного ін­ституту; від 1970 — професор кафедри прикладної електродинаміки Харківського університету. Наукові дослідже­н­ня в галузі електродинаміки, при­скорювальної фізики та фізики плазми. Ви­вчав роз­по­всюдже­н­ня електромагнітних хвиль в шаруватих просторово-періодичних ді­електриках; перед­бачив явище параметричного електромагнітного ви­промінюва­н­ня зарядженої частинки, що рухається рівномірно і прямолінійно в шаруватих середовищах; провадив дослідже­н­ня з теорії інтегральних рівнянь макро­скопічної електродинаміки; вирішив багато фундаментальних про­блем теорії дифракції електромагнітних хвиль на ді­електричних і магнітних тілах з довільними параметрами анізотропії у вільному просторі і в хвилеводах, теорії штучних ді­електриків, динаміки заряджених частинок і плазмових згустків в електромагнітних полях складної геометрії. Під його керівництвом були роз­роблені і створені унікальні типи лінійних при­скорювачів протонів і багатозарядних іонів, вперше в світі було реалізоване модифіковане змін­но-фазове фокусува­н­ня.