Парандовський Ян

ПАРАНДО́ВСЬКИЙ Ян (Parandowski Jan; 11. 05. 1895, Львів — 26. 09. 1978, Варшава) — польський прозаїк, есе­їст, пере­кладач. Син І. Бартошевського. Член польського ПЕН-клубу (1930; у 1933—78 — голова), Варшавського наукового товариства (1948). Державна премія Польщі (1964). Ордени від­родже­н­ня Польщі (1931, 1954, 1959), мистецтва і літератури (1973). Закінчив 4-у Державну чоловічу гімназію у Львові (1913). Був інтернований як цивільний полонений до Саратова (Росія, 1915—19), випускав газету «Wiesci saratowskie», учителював у польських школах. 1919 повернувся до Львова, де закінчив факультет класичної філології та археології Університету (1923). Від 1929 — у Варшаві: був спів­редактором науково-літературного ж. «Pamietnik Warszawski», редагував серію «Великі люди» при Державному видавництві шкільних книг (1933—38). Очолював кафедри античної культури, порівняльного літературо­знавства Люблінського католицького університету (1945—50). Віце-президент Між­народного ПЕН-клубу (від 1962). Дебютував 1912 есеями (про З. Красінського та Ж.-Ж. Руссо) у львівській г. «Przegląd». 1919 у Станіславі видав книгу «Bolszewizm i bolszewicy w Rosji», 1936 у Варшаві — автобіо­графічний роман «Niebo w płomieniach» (2-а його частина згоріла 1944 у будинку письмен­ника під час Варшавського пов­ста­н­ня), 1953 — книгу оповідань про дитинство у Львові «Zegar słoneczny». Більшість статей, оповідань, есеїв П. присвячені темі античності. Пере­клав польською мовою твори «Дафніс та Хлоя» Лонґа (1948), «Про громадянську війну» Ю. Цезаря (1951), «Одіс­сея» Гомера (1953). Українською мовою окремі твори П. пере­клали О. Лєнік, Б. Гавришків, А. Седик, А. Глущак, Ю. Попсуєнко.

Завантажити статтю