Пастур Леонід Андрійович

ПА́СТУР Леонід Андрійович (21. 08. 1937, с. Удич Джулинського, нині Гайсинського р-ну Вінницької обл.) — математик, фізик. Доктор фізико-математичних наук (1976), професор (1989), академік НАНУ (1990). Заслужений діяч науки і техніки України (2019). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1985), премії імені М. Боголюбова (2002) та імені М. Островського (2009) НАНУ. Закінчив Харківський політехнічний інститут (1961). Відтоді працює у Фізико-технічному інституті низьких температур НАНУ (Харків): 1988–98 — заступник директора Інституту та керівник Математичного відділення, 2003–16 — завідувач, від 2016 — головний науковий співробітник відділу теоретичної фізики; за сумісництвом 1978–94 — професор Харківського університету; 1995–2004 — професор Паризького університету. Один із засновників та головний редактор «Журналу математичної фізики, аналізу, геометрії» (від 2005). Наукові дослідження у галузях функціонального аналізу, теорії ймовірностей та математичної статистики, математичної фізики, теорії неупорядкованих макроскопічних систем. Один із засновників спектральної теорії випадкових і майже періодичних операторів та сучасної математичної статистики великих баз даних. Зробив значний внесок в осмислення й теоретичний опис фізичних невпорядкованих систем. У спектральній теорії операторів увів клас ергодичних операторів і встановив низку фундаментальних властивостей цього класу, зокрема вперше математично довів: асимптотичні формули для густини станів в околі границь спектру, локалізацію Андерсона, тобто чисто точковий характер спектру одновимірних диференціальних і скінченно-різницевих операторів з випадковими коефіціентами (спільно з І. Ґольдшейдом і С. Молчановим) та певного класу операторів з майже періодичними коефіцієнтами. У теорії випадкових матриць знайшов (з В. Марченком) розподіл власних значень емпіричних матриць коваріації математичної статистики в границі великих пропорціональних чисел параметрів і вимірювань (розподіл нині відомий як закон Марченка–Пастура); розробив загальний підхід до вивчення випадкових матриць з незалежними елементами в глобальному режимі; вперше (разом із М. Щербиною) встановив універсальність локального режиму інваріантних матричних ансамблів, що відіграє велику роль в низці розділів фізики і математики. У теорії невпорядкованих систем отримав фундаментальні результати із самоусереднення основних фізичних величин, властивостей спектру елементарних збуджень, природи фазових переходів та розповсюдження хвиль і частинок в невпорядкованих та несумірних середовищах та поведінки їх ентропії квантової заплутаності як функції часу та розмірів системи.

Завантажити статтю