ПО́ЛОЗ Михайло Микола­йович (Полозов; 23. 12. 1891, Харків — 03. 11. 1937, ур­очище Сандармох по­близу м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — політичний, громадський, природо­охорон­ний діяч. На­вчався у Народному університеті імені А. Шанявського (1910–12) і Петровсько-Разумовській сільськогосподарській академії (1912–15) у Москві. Член УПСР, декілька разів був заарештований за політичну діяльність. Під час 1-ї світової війни закінчив школу льотчиків (1915), як льотчик-винищувач воював на Румунському фронті. 1917 обраний членом УЦР і Українського військового генерального комітету, уві­йшов до складу української делегації на пере­говорах у м. Брест-Литовський (нині м. Брест, Білорусь). Після роз­колу УПСР у травні 1918 обраний членом ЦК УПСР (боротьбистів). За геть­манату П. Скоропадського — у під­піл­лі. У березні 1919 став членом ВУЦВК, у серпні того ж року — одним із керівників Української комуністичної партії (боротьбистів), що 1920 злилася із КП(б)У. 1921–23 — повноважний пред­ставник УСРР у Москві. Ви­ступав проти під­писа­н­ня союзного договору, об­стоював унезалежне­н­ня бюджетів республік у складі СРСР. 1923–25 — голова Держплану УСРР; 1926–31 — нарком фінансів УСРР; 1930–34 — за­ступник голови бюджетної комісії ЦВК СРСР. Водночас від 1927 на громадських засадах очолював Український комітет охорони памʼяток природи. Зробив значний внесок у роз­виток природо­охорон­ної справи в Україні, завдяки його зуси­л­лям створено низку заповід­ників, зокрема «Асканія-Нова» і «Софіївка». 12 січня 1934 заарештований, 4 червня того ж року у справі Української військової організації засуджений до 10-ти р. таборів. 9 жовтня 1937 по­становою особливої трійки засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957.