СТЕКЛО́В Володимир Андрі­йович (28. 12. 1863(09. 01. 1864), м. Нижній Новгород, Росія — 30. 05. 1926, с. Гаспра Ялтинського пов. Таврійської губ., нині смт Ялтинської міськради, АР Крим, похований у Ленін­граді, нині Санкт-Петербург) — математик. Академік РАН (1912), віце-президент АН СРСР (1919–26). На­вчався у Московському університеті (1882–83), закінчив Харківський університет (1887), де від­тоді й працював: від 1891 — приват-доцент, від 1896 — екс­траординарний, від 1902 — ординарний професор, 1905–06 — декан фізико-математичного факультету; водночас 1893–1904 — у Харківському технологічному ін­ституті. 1893 захистив магістерську дисертацію «О движении твердого тела в жидкости», 1901 — докторську дисертацію «Общие методы решения основных задач математической физики». 1902–06 — голова Харківського математичного товариства. 1906–19 — професор Петро­градського університету (нині Санкт-Петербург); 1921–26 — засновник і директор Фізико-математичного ін­ституту АН СРСР (Москва; 1926 присвоєно імʼя С., 1934 роз­ділено на Математичний ін­ститут імені С. та Фізичний ін­ститут імені П. Лебедєва). Редагував журнал «Общие методы решения основных задач математической физики»; засновник «Журнала Ленин­градского физико-математического общества» (1926). Основні праці присвячені пита­н­ням математичної фізики, механіки, квадратурних формул теорії на­ближень, асимптотичних методів, теорії за­мкнутості, ортогональних багаточленів. Провадив дослідже­н­ня у галузях електро­статики, коливань пружних (або квазіпружних) тіл, задач пошире­н­ня тепла, зокрема описував рівня­н­ня у приватних похідних. Теоретично об­ґрунтував роз­вʼязки задачі про роз­по­всюдже­н­ня тепла в неоднорідному стрижні за за­даної початкової умови та граничних умов на кінцях стрижнів, а також задачі про колива­н­ня неоднорідної струни або стрижня за певних початкових та граничних умов. Дослідив задачу про пошире­н­ня тепла у випадку тривимірного тіла. Отримав значні результати у роз­вʼязан­ні задач Діріхле та Не­ймана. Створив теорію за­мкнутості ортогональних систем функцій; висунув ідею згладжува­н­ня функцій. Ви­вчав пита­н­ня роз­кладності за власними функціями задачі Штурма—Ліуві­л­ля, удосконалив і роз­винув метод Шварца—Пуанкаре. У галузі гідродинаміки досліджував рух твердого тіла в рідині, теорію вихорів, рух еліпсоїда, рух твердого тіла з еліпсоїдальною порожниною, наповненою рідиною.