Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство Полімінерал

Визначення і загальна характеристика

СТЕ́БНИЦЬКЕ ДЕРЖА́ВНЕ ГІРНИ́ЧО-ХІМІ́ЧНЕ ПІД­ПРИЄ́МСТВО «ПОЛІМІНЕРА́Л»

Соляний промисел на землях, що нині належать до Дрогобицького р-ну Львівської обл., започатковано у 12 ст. Починаючи від 1500 видобува­н­ня солі в Стебнику стало одним із найбільш прибуткових у Галичині. Разом з соле­промислами Старої Солі (нині Самбірського р-ну Львівської обл.), Трускавця (нині Дрогобицького р-ну) і Калуша (нині Івано-Франківської обл.) Стебницький промисел пере­бував у межах королівських земель Польщі. Перша роз­сільна шахта глибиною 47 м працювала до 1770, друга — від 1770 до 1932. Офіційною датою від­кри­т­тя Стебницького родовища полімінеральних руд вважають 1834. У 1843 закладено шахти «Кюбек» i «Ляриш». Продукцією соле­промислу була чиста дрібнозерниста кухон­на сіль. 1854 хімічним аналізом роз­солу виявлено високий вміст у ньому солей калію та магнію. 1873 на 3-му горизонті шахти «Кюбек» роз­крито пласт калійної солі. 1901—06 проведено ґрунтовну під­земну роз­відку. 1922 роз­почато видобува­н­ня калійної солi на мiнеральнi добрива. Від­тоді до 1939 отримано близько 1,5 млн т калійної солі. Після 2-ї світової війни у 1946 великомас­штабне видобува­н­ня калійних солей було від­новлено. Його здійснював Стебницький калійний комбінат (після від­новле­н­ня незалежності України — С. д. г.-х. п. «П.»). 1953 виробництво каїніту досягло 303 тис. т. 1960 на шахті «Кюбек» видобуто рекордну кількість — 619 тис. т. 1961 введено в екс­плуатацію шахту «Нова» (рудник № 1), потужність якої сягала понад 1 млн т руди на рік. Рудник № 2, що запрацював 1966, було за­проєктовано на потужність 3 млн т на рік. До 1966 виробляли сиромелений каїніт з вмістом К₂О до 10 % та кухон­ну сіль. 1966—67 побудовано збагачувальну фабрику, де здійснювали флотаційне збагаче­н­ня лангбейніт-каїнітової руди з виробництвом калійно-магнієвого концентрату — добрива з вмістом К₂О 17—18 %. Від­ходи збагаче­н­ня — глино-сольову суміш — накопичували у хвосто­сховищі. За період екс­плуатації обох рудників і збагачувальної фабрики видобуто 73 млн т калійної руди та вироблено близько 9 млн т калійно-магнієвого концентрату. 1977 фактична собівартість 1 т сирої руди становила 2 руб. 56 коп. (4,2 долари США). Загальна кількість працівників — 5600 осіб. На балансі під­приємства знаходився весь житловий комплекс міста, дитячі до­шкільні заклади, медичні установи, Палац культури, від­діл робітничого по­стача­н­ня тощо. Двадцятилітній досвід показав без­пер­спективність пере­робле­н­ня калійних руд Стебника способом флотаційного збагаче­н­ня, і 1988 було прийнято ріше­н­ня про рекон­струкцію з пере­ходом на галургійний спосіб збагаче­н­ня. Проте від­сутність фінансува­н­ня унеможливила реалізацію задуманого. Після зупинки збагачувальної фабрики, від січня 1988 рудник № 2 зупинений і пере­буває у стадії консервації. Залишкові промислові запаси у руднику становлять 15,4 млн т. Рудник № 1 припинив видобува­н­ня руди у травні 2003. Екологічна ката­строфа 1983. За час роботи хімічної збагачувальної фабрики накопичилася велика маса від­ходів. На початку 1980-х рр. рівень ропи у хвосто­сховищі досягав критичної від­мітки, і дамба за­знавала критичного тиску з боку своєрідного соляного басейну. В ній зʼявилися дрібні тріщини, про що служба на­гляду пові­домляла керівництво під­приємства, однак належних запобіжних заходів не було вжито. 14 вересня після сильного дощу від­бувся прорив ґрунтової дамби хвосто­сховища. Через про­йму довжиною 60 м і зав­вишки 14 м ринуло від 4,5 до 6 млн м3 ропи з середньою концентрацією 250 г/л разом з мулом у басейн р. Солониця, а з неї — у р. Тисмениця й далі в р. Дністер і Чорне море, утворивши хвилю висотою 6 м. Це була найбільша екологічна ката­строфа в СРСР у дочорнобильську епоху, унаслідок якої було знищено флору та фауну протягом 500 км течії Дністра, сільськогосподарські культури та тварин на території присадибних ділянок і угідь затоплених прилеглих селищ. Аварійне затопле­н­ня рудника № 2. За час видобува­н­ня калійної руди від­роблено декілька сотень камер, в результаті чого на двох рудниках на глибині від 90 до 370 м утворено понад 30 млн м³ пустот. У зоні впливу цих під­земних порожнин на поверх­ні роз­ташовані житлові будинки Стебника, високовольтні лінії електропередач, водок­а­налізаційні мережі Дрогобича та Трускавця, залізниця державного значе­н­ня Київ—Трускавець, автомагістраль. Під­земні виробки сягають ІІ—ІІІ зони санітарної охорони курорту Трускавець. Істотні природо­охорон­ні про­блеми роз­почалися 1978, коли після землетрусу в Румунії стався аварійний прорив води в під­земні гірничі виробки на руднику № 2. За період до 2003 із рудника викачано близько 4,6 млн м³ роз­солів, що при­звело до утворе­н­ня додатково понад 540 тис. м³ карстових пустот. 2004 роз­порядже­н­ням КМ України схвалено проєкт «мокрої» консервації рудника № 2 попередньо збагаченими роз­солами хвосто­сховища. Проте внаслідок неефективності державного управлі­н­ня, не­зважаючи на числен­ні корегува­н­ня проєкту, він не був реалізований належним чином, що при­звело до самозатопле­н­ня під­земних гірничих виробок обсягом понад 14 млн м³ агресивними до солепородного масиву водами, зменше­н­ня міцності між­камерних ціликів, руйнівних деформацій гірничого простору та роз­витку карсто­провальних форм і осі­дань земної поверх­ні. На кінець 2013 осі­да­н­ня земної поверх­ні набуло незворотного характеру та в просторовому плані ви­йшло за межі гірничого від­воду. На початок 2021 обʼєм провалів сягав 1 млн м³. У таких умовах карсто­провальні процеси та деформація земної поверх­ні від­буваються неконтрольовано у стійкому причин­но-наслідковому звʼязку, що може спричинити техноген­ну екологічну ката­строфу.

В. В. Долін

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю