Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство Полімінерал
СТЕ́БНИЦЬКЕ ДЕРЖА́ВНЕ ГІРНИ́ЧО-ХІМІ́ЧНЕ ПІДПРИЄ́МСТВО «ПОЛІМІНЕРА́Л»
Соляний промисел на землях, що нині належать до Дрогобицького р-ну Львівської обл., започатковано у 12 ст. Починаючи від 1500 видобування солі в Стебнику стало одним із найбільш прибуткових у Галичині. Разом з солепромислами Старої Солі (нині Самбірського р-ну Львівської обл.), Трускавця (нині Дрогобицького р-ну) і Калуша (нині Івано-Франківської обл.) Стебницький промисел перебував у межах королівських земель Польщі. Перша розсільна шахта глибиною 47 м працювала до 1770, друга — від 1770 до 1932. Офіційною датою відкриття Стебницького родовища полімінеральних руд вважають 1834. У 1843 закладено шахти «Кюбек» i «Ляриш». Продукцією солепромислу була чиста дрібнозерниста кухонна сіль. 1854 хімічним аналізом розсолу виявлено високий вміст у ньому солей калію та магнію. 1873 на 3-му горизонті шахти «Кюбек» розкрито пласт калійної солі. 1901–06 проведено ґрунтовну підземну розвідку. 1922 розпочато видобування калійної солi на мiнеральнi добрива. Відтоді до 1939 отримано близько 1,5 млн т калійної солі. Після 2-ї світової війни у 1946 великомасштабне видобування калійних солей було відновлено. Його здійснював Стебницький калійний комбінат (після відновлення незалежності України — С. д. г.-х. п. «П.»). 1953 виробництво каїніту досягло 303 тис. т. 1960 на шахті «Кюбек» видобуто рекордну кількість — 619 тис. т. 1961 введено в експлуатацію шахту «Нова» (рудник № 1), потужність якої сягала понад 1 млн т руди на рік. Рудник № 2, що запрацював 1966, було запроєктовано на потужність 3 млн т на рік. До 1966 виробляли сиромелений каїніт з вмістом К2О до 10 % та кухонну сіль. 1966–67 побудовано збагачувальну фабрику, де здійснювали флотаційне збагачення лангбейніт-каїнітової руди з виробництвом калійно-магнієвого концентрату — добрива з вмістом К2О 17–18 %. Відходи збагачення — глино-сольову суміш — накопичували у хвостосховищі. За період експлуатації обох рудників і збагачувальної фабрики видобуто 73 млн т калійної руди та вироблено близько 9 млн т калійно-магнієвого концентрату. 1977 фактична собівартість 1 т сирої руди становила 2 руб. 56 коп. (4,2 долари США). Загальна кількість працівників — 5600 осіб. На балансі підприємства знаходився весь житловий комплекс міста, дитячі дошкільні заклади, медичні установи, Палац культури, відділ робітничого постачання тощо. Двадцятилітній досвід показав безперспективність перероблення калійних руд Стебника способом флотаційного збагачення, і 1988 було прийнято рішення про реконструкцію з переходом на галургійний спосіб збагачення. Проте відсутність фінансування унеможливила реалізацію задуманого. Після зупинки збагачувальної фабрики, від січня 1988 рудник № 2 зупинений і перебуває у стадії консервації. Залишкові промислові запаси у руднику становлять 15,4 млн т. Рудник № 1 припинив видобування руди у травні 2003. Екологічна катастрофа 1983. За час роботи хімічної збагачувальної фабрики накопичилася велика маса відходів. На початку 1980-х рр. рівень ропи у хвостосховищі досягав критичної відмітки, і дамба зазнавала критичного тиску з боку своєрідного соляного басейну. В ній з’явилися дрібні тріщини, про що служба нагляду повідомляла керівництво підприємства, однак належних запобіжних заходів не було вжито. 14 вересня після сильного дощу відбувся прорив ґрунтової дамби хвостосховища. Через пройму довжиною 60 м і заввишки 14 м ринуло від 4,5 до 6 млн м3 ропи з середньою концентрацією 250 г/л разом з мулом у басейн р. Солониця, а з неї — у р. Тисмениця й далі в р. Дністер і Чорне море, утворивши хвилю висотою 6 м. Це була найбільша екологічна катастрофа в СРСР у дочорнобильську епоху, унаслідок якої було знищено флору та фауну протягом 500 км течії Дністра, сільськогосподарські культури та тварин на території присадибних ділянок і угідь затоплених прилеглих селищ. Аварійне затоплення рудника № 2. За час видобування калійної руди відроблено декілька сотень камер, в результаті чого на двох рудниках на глибині від 90 до 370 м утворено понад 30 млн м3 пустот. У зоні впливу цих підземних порожнин на поверхні розташовані житлові будинки Стебника, високовольтні лінії електропередач, водоканалізаційні мережі Дрогобича та Трускавця, залізниця державного значення Київ–Трускавець, автомагістраль. Підземні виробки сягають ІІ–ІІІ зони санітарної охорони курорту Трускавець. Істотні природоохоронні проблеми розпочалися 1978, коли після землетрусу в Румунії стався аварійний прорив води в підземні гірничі виробки на руднику № 2. За період до 2003 із рудника викачано близько 4,6 млн м3 розсолів, що призвело до утворення додатково понад 540 тис. м3 карстових пустот. 2004 розпорядженням КМ України схвалено проєкт «мокрої» консервації рудника № 2 попередньо збагаченими розсолами хвостосховища. Проте внаслідок неефективності державного управління, незважаючи на численні корегування проєкту, він не був реалізований належним чином, що призвело до самозатоплення підземних гірничих виробок обсягом понад 14 млн м3 агресивними до солепородного масиву водами, зменшення міцності міжкамерних ціликів, руйнівних деформацій гірничого простору та розвитку карстопровальних форм і осідань земної поверхні. На кінець 2013 осідання земної поверхні набуло незворотного характеру та в просторовому плані вийшло за межі гірничого відводу. На початок 2021 об’єм провалів сягав 1 млн м3. У таких умовах карстопровальні процеси та деформація земної поверхні відбуваються неконтрольовано у стійкому причинно-наслідковому зв’язку, що може спричинити техногенну екологічну катастрофу.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
