Постгеноцидне суспільство

ПОСТГЕНОЦИ́ДНЕ СУ­СПІ́ЛЬСТВО — поня­т­тя, за­проваджене Дж.-Е. Мейсом у стат­ті «Ваші мертві вибрали мене...», опублікованій у газеті «День» (Київ, 12 лютого 2003). Пере­раховуючи всі види масових ре­пресій, за­стосованих компартійно-радянським центром щодо України з метою подола­н­ня можливого сепаратизму, автор вказав: поза межами західних областей (радянізація яких почалася тільки 1939—40 й була пере­рвана війною) українська нація втратила консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цін­ностей. Із цього випливали два висновки: 1991 від­булося унезалежне­н­ня пере­діснуючої радянської держави; люди у пост­комуністичній Україні не мають спільних національних цін­ностей і спільного ро­зумі­н­ня того, ким вони є. Важливим кроком в усві­домлен­ні минулого став Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28 листопада 2006, в якому ця трагедія ви­знана актом геноциду українського народу. Однак до 2014 в українському су­спільстві був від­сутній консенсус щодо ви­зна­н­ня голодомору 1932—33 в УСРР актом геноциду. Це повʼязане, по-перше, з недо­статнім зна­н­ням того, яких форм набував масовий терор під час колективізації сільського господарства в УСРР; по-друге, важкі пита­н­ня історії радянської доби ви­йшли на пере­дній план у між­партійній боротьбі й кожна сторона намагалася інтер­претувати їх, виходячи із власних політичних інтересів. Консолідувало український народ вторгне­н­ня 2014 російських військ в Україну.