СИНЦО́В Дмитро Матві­йович (08(20). 11. 1867, м. Вятка, нині Кіров, РФ — 28. 01. 1946, Харків) — математик. Чоловік О. Васильєвої-Синцової. Академік АН УРСР (1939). Заслужений діяч науки і техніки УСРР (1935). Закінчив Казанський університет (Росія, 1890), де від­тоді й працював: 1894–99 — приват-доцент. 1895 захистив магістерську дисертацію «Теория кон­нексов в пространс­тве в связи с теорией диф­ференциальных уравнений в частных производных первого порядка», 1898 — докторську дисертацію «Рациональные интегралы линейных уравнений». 1899–1903 — ординарний професор Катеринославського гірничого училища (нині Дні­про); 1903–41, 1944–46 — професор, водночас 1908–10 — декан фізико-математичного факультету, 1923–41, 1944–46 — завідувач кафедри геометрії, 1929–41, 1944–46 — директор НДІ математики і механіки Харківського університету; 1941–44 — в АН УРСР на евакуації в Москві та м. Уфа (РФ). 1906–33 — голова Харківського математичного товариства. Засновник харківської школи геометрів. Наукові дослідже­н­ня присвячені геометричній теорії диференціальних рівнянь (теорії кон­нексів), а також диференціальній геометрії (інтегральні криві рівнянь Пфаф­фа і Монжа). У геометричній теорії рівнянь Монжа за­провадив поня­т­тя асимптотичних ліній, ліній кривини 1-го і 2-го роду. С. продовжив і роз­винув результати А. Клебша в теорії комплексів та дослідив їх звʼязок з диференціальними рівня­н­нями з частин­ними показними; роз­вʼязав про­блему про спів­від­ноше­н­ня способів Піуві­л­ля та Іншенецького ви­значе­н­ня раціональних роз­вʼязків лінійних диференціальних рівнянь. Автор праць з історії та методики математики в середній та вищій школах.