Печорний Петро Петрович
ПЕЧО́РНИЙ Петро Петрович (02. 09. 1932, с. Роїще Чернігівського р-ну Чернігівської обл.) — художник декоративно-ужиткового мистецтва. Чоловік Надії, батько Павла Печорних. Народний художник України (1997). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990). Національна премія України імені Т. Шевченка (2013). Всеукраїнські премії імені І. Нечуя-Левицького (1997), імені К. Білокур (2006). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2002). Член НСХУ (1971). Закінчив Київське училище прикладного мистецтва (1960; викладачі Д. Головко, О. Грядунова), Ленінградське вище художньо-промислове училище (нині Санкт-Петербург, 1966; викладачі В. Васильківський, В. Марков, О. Іванова). Від 1966 — головний художник Городницького фарфорового заводу (Житомирська обл.); від 1970 — завідувач лабораторії нових форм, фарб і деколей Українського НДІ кераміки та скла; від 1973 — старший художник Республіканського творчо-виробничого об’єднання при Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури; від 1979 — у творчо-виробничому об’єднанні «Художник» (усі — Київ); від 2000 — завідувач кафедри художньої кераміки та монументально-декоративного розпису, нині — професор кафедри художньої кераміки, дерева, скульптури та металу Київської академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну. Працює в галузі кераміки, графіки, живопису. Створює паркову скульптуру, скульптуру малих форм, декоративний посуд. Переважає історична, пісенно-фольклорна тематика. Творчість П. тяжіє до фольклорного необароко, втілює космогонічні ідеї життя й розвитку. Серед улюблених образів — жінка-прамати, героїні українського фольклору, історії та літератури. Роботи відзначено дипломом Міжнародного симпозіуму з кераміки (Вільнюс, 1975), 2-ю премією Всеукраїнського симпозіуму з монументальної кераміки (с-ще Опішня Полтавської обл., 1999). Учасник регіональних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставок від 1967, зокрема в Монреалі (Канада, 1967, 1972), Манчестері (Велика Британія, 1968), Кракові (Польща, 1972), Лейпцизі (Німеччина, 1975), Кіото (Японія, 1978), Заґребі (1979), Улан-Баторі (1979), Нікосії (1980), Берліні (1984), Варшаві (1985). Персональні — у Києві (1992, 1997, 2002 — дві експозиції). Автор спогадів «На отчій землі» (К., 2008). Деякі твори зберігаються в Національному музеї українського декоративного мистецтва, Національному музеї історії України, Національному музеї історії України у 2-й світовій війні, Національному музеї Т. Шевченка, Національному музеї народної архітектури та побуту України, Національному центрі народної культури «Музей І. Гончара», Музеї Лесі Українки (усі — Київ), Національному музеї-заповіднику українського гончарства (с-ще Опішня), Музеї етнографії та художнього промислу (Львів), Канівському музеї народного декоративного мистецтва (Черкаська обл.), Полтавському краєзнавчому музеї, Одеському художньому музеї, Чернігівському історичному музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- декоративні тарелі — «Козак Голота» (1978), в інтер’єрі редакції газети «Київська правда» (Київ, 1980), «Б. Хмельницький», «Байда» (обидві — 1982), «Дерево життя» (1985), «Шевченко-поет» (2009), «Дарувала шиту шовками хустину, щоб згадував на чужині», «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», «Одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині...» (усі — 2011); декоративні вази та люстри в Будинку культури смт Лисянка (Черкаська обл., 1979); графіка — «Летюча риба» (1980), «Оберіг України» (1993), «Голуб миру», «Свята Мати» (обидва — 1996), «Очищення землі від нечисті», «Свята пісня» (обидва — 2003), «Український Самсон» (2006); декоративні композиції — триптих «Славні хлопці-запорожці», «Сила життя» (обидві — 1980), «Космічні риби» (1986), «Народження», «Козаки» (5 робіт; усі — 1995), «До світла (Берегиня)» (1996), «Берегиня на коні» (1997), «Богиня-Берегиня» (1999); декоративне панно «Дерево життя» та світильники в інтер’єрі молодіжного кафе (Київ, 1984–85); декоративні вази — «Пісня миру» (1987), «Леви» (1991), «Гніздо» (1995); декоративні скульптури — «Диво-птах», «Берегиня» (обидві — 1991), «Самсон», триптих «До світла» (обидві — 1995), «Відродження» (1999); декоративний розписи «Благословіння» (2002); серії — «Пісня про козака Мамая» (1999–2003, 80 робіт, графіка), тарелей, присвячених поезії Т. Шевченка (2013, 30 робіт).
Рекомендована література
- Петро Петрович Печорний: Каталог виставки творів. К., 1989;
- Крутенко Н. Діалог із природою: метаморфози та реалії // Вітчизна. 1989. № 7;
- Петро Печорний: Альбом. К., 2005;
- Підгора В., Ханко О. Камінний спалах: Петро Печорний. Кераміка і графіка. К., 2007;
- Декоративні тарелі Петра Печорного за мотивами творів з «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. К., 2011;
- Печорний П. Графіка: Альбом. К., 2015;
- Підгора В., Ханко О. Декоративний розпис. Пейзаж. Натюрморт: Альбом. К., 2015;
- Печорний П. П.: Альбом-посіб. К., 2021;
- Печорний П. П. Кераміка. Пошуки: Альбом. К., 2022.