ПАЛІ́Й Петро Панасович (14. 12. 1933, с. Козлів Могилів-Подільського р-ну Він­ницької обл. — 06. 04. 2014, Чернівці) — поет. Член НСПУ (1959). Премія імені Д. Загула (1993). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1958). Працював у видавництвах, а від 1964 — у газеті «Радянська Буковина». За сміливі ви­ступи в пресі був ре­пресований, 2 р. провів у заслан­ні в Красноярському краї (РФ), що негативно вплинуло на його здоровʼя. Вірші П. цього періоду, за словами В. Сосюри, «народні, пісен­ні й музичні». За­знав пере­слідувань, від­мов у публікації творів; партійні ідеологи влаштовували поету публічні судилища. Після трагічної смерті 23-річного сина видав збірку «Син» (К., 1991) — це смуток та біль поета, реквієм за загиблим молодим жи­т­тям. Пізніше недуга прикувала митця до ліжка. Твори П. — пере­важно лірика короткого пісен­ного жанру. В них панує клімат людської щирості й довірливості, їм притаман­ні високопатріотичні, громадянські мотиви, тема України, рідної природи. Чимало віршів покладено на музику.