Партія комуністів (більшовиків) України
ПА́РТІЯ КОМУНІ́СТІВ (БІЛЬШОВИКІ́В) УКРАЇ́НИ (ПК(б)У)
Заснована 1992 на Установчому з’їзді у Дніпропетровську (нині Дніпро) за участі делегатів від 7-ми обласних організацій як Партія комуністів України. Незважаючи на кількаразову відмову, зумовлену наданням документів, що не відповідали вимогам чинного законодавства, партія зрештою 1994 була зареєстрована Міністерством юстиції України. Свою історію вона вела від опозиційно налаштованих до КПРС осередків кінця 1980-х рр. (лідер руху Н. Андреєва), на базі яких у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) наприкінці 1991 створено Всесоюзну комуністичну партію більшовиків (ВКПБ). Вона засудила політику М. Горбачова і виступила з ідеєю відновлення СРСР сталінського зразка на базі революційних традицій більшовизму. Внутрішні розколи та відмежування від ВКПБ «української філії» (на чолі з Е. Ояпервом і Т. Болієвою) призвели до організаційної формалізації українських більшовиків. Новостворена політична сила об’єднала більшість осередків ВКПБ, що знаходилися в Україні, та частину членів КПУ й інших комуністичних організацій, зокрема Комуністичної робітничої партії України, Союзу комуністів-трудящих Чернігівщини, «Единство». Нова назва партії — ПК(б)У закріплена 1994 рішенням 2-го (об’єднавчого) з’їзду в Донецьку. Центральні статутні органи: з’їзд, центральний комітет (ЦК), секретаріат ЦК, центральна контрольна комісія; керівні особи: перший секретар ЦК. Партійні друковані органи — газета «Искра», інформаційні бюлетені «За рабочее дело», «За Власть Советов», «От Советского Информбюро». Згідно із програмою партія ідентифікувала себе як правонаступниця КП(б)У. Її стратегічна мета («Програма максимум») полягала у побудові комунізму, безкласового суспільства, організованого за принципом «Від кожного — по спроможності, кожному — по достатній потребі». Досягненню цієї мети мала сприяти перехідна соціалістична стадія («Програма мінімум»). У зв’язку з цим у політичній сфері висувалися завдання «радянізації» держави, що передбачало досягнення повновладдя рад усіх рівнів, подолання «контрреволюційного перевороту» 1991, «денонсацію Біловезьких угод», відновлення СРСР, ліквідацію інституту президентства в Україні, повернення радянської символіки та гімну УРСР. В економічній галузі передбачалася повна соціалізація виробничих відносин та фінансово-банківської системи, ліквідація приватної власності на засоби виробництва, проведення соціалістичної націоналізації та експропріація власності експлуататорських класів, відновлення «колгоспів, радгоспів та МТС», заборона нерубльового обігу, проведення фіскальної грошової реформи. У галузі національних відносин ПК(б)У висувала завдання запровадження «повного пролетарського інтернаціоналізму». Побудову «вільної і квітучої України» партія пов’язувала лише з її входженням до складу СРСР. Побіжно згадуючи про українську «самостійність», програма наголошувала на її «антинародності» та «неісторичності». У галузі ідеології, вбачаючи причину суспільно-політичних та економічних проблем у відході від наукового соціалізму, ідей Й. Сталіна, програма вимагала «більшовизації партії», повне очищення від усіх опортуністичних, ревізіоністських та реформаторських течій. Займаючи ультраліву позицію, партія не підтримувала офіційних відносин із КПУ, звинувачуючи її в опортунізмі. Під час президентської виборчої кампанії 1999 ПК(б)У підтримала кандидатуру П. Симоненка на пост Президента України. 2003 через порушення партією Закону України «Про політичні партії в Україні» (2001) Верховний Суд України анулював її реєстраційне свідоцтво.
Завантажити статтю
