Пістінер Якоб
ПІ́СТІНЕР Якоб (1882, с. Фунду-Молдовей, нині Румунія — 23. 08. 1930, м. Вашківці, нині Вижницького р-ну Чернівецької обл., похований у Чернівцях) — єврейський громадсько-політичний діяч Буковини. Здобув докторат із права у Чернівецькому університеті, працював адвокатом у Чернівцях. Учасник єврейського робітничого руху. Позитивно сприйняв революційні події 1905 у Росії, на робітничих зборах 25 липня 1906 висловив обурення спробою влади Буковини вислати євреїв, які втекли від переслідувань з боку російської влади, назад до Росії. Співробітник, згодом — редактор соціал-демократичної г. «Volkspresse» («Народна преса»), що від 1912 мала назву «Vorwärts» («Вперед»). Напередодні 1-ї світової війни очолював Єврейську соціал-демократичну партію (складова Буковинської соціал-демократичної організації). 23 жовтня 1918 взяв участь у конференції представників єврейських партій у Чернівцях і заснуванні Єврейської національної ради (ЄНРади) Буковини, від імені всіх присутніх проголосив право євреїв Буковини на самовизначення і заявив, що євреї бажають жити в мирі й дружбі з усіма націями краю. Напередодні Буковинського віча був одним із організаторів переговорів з метою узгодження позицій Української національної ради та Румунської національної ради (РНР) щодо майбутнього управління Буковиною, що виявилися безуспішними через відмову голови РНР Я. Флондора погодитися на поділ краю за національною ознакою. 10 листопада 1918 разом із Б. Штраухером обраний президентом ЄНРади та членом її виконкому. У листопаді 1918 як представник єврейської крайової соціал-демократичної організації підписав відозву ЄНРади до єврейського населення краю з приводу реорганізації Австро-Угорщини. 16 листопада 1918 виступив із доповіддю на зборах єврейських соціал-демократів у залі Робітничого дому в Чернівцях, визначив завданням євреїв продовження боротьби за права нацменшин в умовах румунської окупації (зібрання розігнане поліцією). 27 листопада 1918 підписав лист ЄНРади до Я. Флондора з відмовою брати участь у румунському об’єднавчому конгресі та вимогами гарантування національних прав євреїв у Румунії. 2 червня 1919 взяв участь у публічних зборах представників національних громад Буковини у залі Чернівецької мерії, висловив різкі звинувачення на адресу румунської адміністрації. У період румунської окупації Буковини безкоштовно захищав українських селян та інтелігенцію у воєнних судах. Керівник Бунду Румунії, пропагандист ідиш, керівник і співробітник газет і журналів на ідиш. 1920–26 — депутат парламенту Румунії від Інтернаціональної соціал-демократичної партії Буковини. 1921 увійшов до складу соціал-демократичної фракції у парламенті та виконкому Міжнародного робітничого союзу. Від 1923 — представник Румунії у Соціалістичному Інтернаціоналі. Виступав на захист соціальних і національних прав єврейського населення у румунському суспільстві, у парламенті захищав права українського народу в галузі шкільництва й культури.
Рекомендована література
- Смерть прихильника українців // Свобода. 1930. Ч. 244;
- Parlamentari evrei în forul legislativ al României (1919–1940). Documente (extrase). Bucureŝti, 1998;
- Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чв. XVIII — на початку XX ст.: Зб. док. і мат. Чц., 2007;
- Добржанський О., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині: Док. і мат. Чц., 2009;
- Нариси з історії та культури євреїв України. К., 2009;
- Старик В. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914–1921: Між націоналізмом і толерантністю. Чц., 2009.
Завантажити статтю
