Пушкаріу Секстіл Іосиф

ПУШКА́РІУ Секс­тіл Іосиф (Puşcariu Sextil Iosif; 04. 01. 1877, м. Брашов, Румунія — 05. 05. 1948, с. Бран, Румунія) — румунський мово­знавець. Академік АН Румунії (1914), член Прус­ської АН (1939). Студіював у Ляйпцизькому (Німеч­чина, 1895—99), де здобув ступінь доктора під керівництвом Ґ. Вайґанда, Паризькому (1899—1901) та Ві­денському (1901—05) університетах. Від 1901 спів­працював із редакцією «Gazeta de Transilvania». 1904 — у Ві­денському університеті; від 1906 — у Чернівецькому університеті: професор, завідувач кафедри румунської філології (1906—19), декан філософсько-філологічного факультету (1917—19). Від початку 1-ї світової війни служив в ав­стрійській армії. Спів­засновник (1918) і видавець (1918—19) у Чернівцях г. «Glasul Bucovinei»; належав до складу Pумунської національної ради; був її спів­головою. Активно ви­ступав за при­єд­на­н­ня Буковини до Румунії. У листопаді 1918 організував захопле­н­ня румунськими силами Чернівців та витісне­н­ня з краю українських під­роз­ділів. Утримував низку населених пунктів до під­ходу регулярних румунських військ під командува­н­ням Я. Задіка. Негативно сприйняв проголоше­н­ня ЗУНР. Під­тримував виселе­н­ня українських службовців з Буковини до Галичини, проведе­н­ня операції «Поку­т­тя» румунською армією. Надалі спів­працював з І. Ністором у справі створе­н­ня Демократичної партії обʼ­єд­на­н­ня Буковини. Був професором (1919—45), ректором (1919—21) університету в м. Клуж (нині Румунія). 1930 пос­прияв створен­ню Архіву фольклору. У середині 1930-х рр. долучився до Легіонерського руху, спів­працював з г. «Buna Vestire». 1940—43 очолював Румунський ін­ститут у Берліні, провадив антиугорську пропаганду. Автор праць у галузях лексикології та етимології румунської мови. Уклав «Etymologisches Wörterbuch der rumänischen Sprache» («Ентимлогічний словник румунської мови», Гайдельберґ, 1905), «Dicționarul limbii române» («Словник румунської мови», Бухарест, 1913—48). Помер від серцевого нападу.

Завантажити статтю