Пушкаріу Секстіл Іосиф
ПУШКА́РІУ Секстіл Іосиф (Puşcariu Sextil Iosif; 04. 01. 1877, м. Брашов, Румунія — 05. 05. 1948, с. Бран, Румунія) — румунський мовознавець. Академік АН Румунії (1914), член Прусської АН (1939). Студіював у Ляйпцизькому (Німеччина, 1895–99), де здобув ступінь доктора під керівництвом Ґ. Вайґанда, Паризькому (1899–1901) та Віденському (1901–05) університетах. Від 1901 співпрацював із редакцією «Gazeta de Transilvania». 1904 — у Віденському університеті; від 1906 — у Чернівецькому університеті: професор, завідувач кафедри румунської філології (1906–19), декан філософсько-філологічного факультету (1917–19). Від початку 1-ї світової війни служив в австрійській армії. Співзасновник (1918) і видавець (1918–19) у Чернівцях г. «Glasul Bucovinei»; належав до складу Pумунської національної ради; був її співголовою. Активно виступав за приєднання Буковини до Румунії. У листопаді 1918 організував захоплення румунськими силами Чернівців та витіснення з краю українських підрозділів. Утримував низку населених пунктів до підходу регулярних румунських військ під командуванням Я. Задіка. Негативно сприйняв проголошення ЗУНР. Підтримував виселення українських службовців з Буковини до Галичини, проведення операції «Покуття» румунською армією. Надалі співпрацював з І. Ністором у справі створення Демократичної партії об’єднання Буковини. Був професором (1919–45), ректором (1919–21) університету в м. Клуж (нині Румунія). 1930 посприяв створенню Архіву фольклору. У середині 1930-х рр. долучився до Легіонерського руху, співпрацював з г. «Buna Vestire». 1940–43 очолював Румунський інститут у Берліні, провадив антиугорську пропаганду. Автор праць у галузях лексикології та етимології румунської мови. Уклав «Etymologisches Wörterbuch der rumänischen Sprache» («Ентимлогічний словник румунської мови», Гайдельберґ, 1905), «Dicționarul limbii române» («Словник румунської мови», Бухарест, 1913–48). Помер від серцевого нападу.
Рекомендована література
- Балачіу Ж., Кіріаческу Р. Словник румунських лінгвістів. Бухарест, 1978.