Пайпс Річард-Едґар

ПАЙПС Річард-Едґар (Pipes Richard Edgar; 11. 07. 1923, м. Цешин, нині Сілезького воєводства, Польща — 17. 05. 2018, м. Кембридж, шт. Мас­сачусетс, США) — американський політолог та історик. Доктор філософії (1950), професор (1963). У жовтні 1939 разом із родиною ви­їхав із окупованої Польщі, від 1940 мешкав у США. 1943—46 служив в американській армії як пере­кладач з російської мови. Здобув ступені бакалавра у Корнельському університеті (шт. Нью-Йорк, 1945), магістра (1947) і доктора філософії (1950) — у Гарвардському університеті в Кембриджі. Студіював російську історію під керівництвом ві­домого американського історика, емі­гранта з Росії М. Карповича. Науковий спів­робітник (від 1953), за­ступник директора (1962—64), директор (1968—73) Російського дослідницького центру Гарвардського університету, де водночас викладав: від 1963 — професор, від 1996 — почесний професор. Головний консультант Ін­ституту ви­вче­н­ня Росії Стенфордського університету (шт. Каліфорнія, 1973—78). Від 1976 також очолював групу «Б» — цивільних екс­пертів при Центральному роз­відувальному управлін­ні США, котра ви­вчала стратегічний потенціал та політичну стратегію СРСР. Керівник від­ділу Східної Європи й СРСР при Раді національної без­пеки в адміністрації президента США Р. Рейґана (1981—82). Належав до прибічників жорсткого курсу щодо СРСР, оскільки вважав його екс­пансіоністською державою, здатною першою роз­почати ядерну війну. Не раз від­відував СРСР і РФ. Автор числен­них праць з історії Росії та СРСР, про радянсько-американські стосунки доби «пере­будови» та ін. Порушував деякі пита­н­ня з української історії в контекс­ті ви­вче­н­ня національного пита­н­ня під час Російської революції 1917—18, між­національних взаємин народів Росії та СРСР, про­блем національної політики КПРС, ставле­н­ня деяких російських політичних діячів (П. Струве та ін.) до українського національно-визвольного руху на поч. 20 ст. Дотримувався думки, що Російська імперія кінця 19 ст. вже була поліційною державою. Виводив витоки радянського тоталітаризму від кінця 19 — поч. 20 ст. У своїх студіях об­стоював тезу, що за 500 р. з напів­азійського Московського царства утворили багатонаціональну імперію, пере­важно збройним шляхом, а більшовики після пере­вороту 1917 її від­родили. Вважав, що в історії Росії була низка можливостей, зокрема у 1613, 1730, 1767, 1809, 1825, 1861, 1905, 1917, роз­почати «новий курс», але країна поверталася до автократії. Висловлював думку, що вирішальну роль в історії Росії ві­діграла від­сутність приватної власності від 14-го до кінця 18-го ст., яка у західноєвропейських країнах установила межі королівської влади. Натомість у Росії до 19 ст. зберігалася «держава-вотчина». Роз­глядав більшовицький пере­ворот 1917 як заколот невеликої групи лівих інтелігентів, а сталінський режим — як його логічне продовже­н­ня.

Завантажити статтю