Пеленський Ярослав Богданович

Визначення і загальна характеристика

ПЕЛЕ́НСЬКИЙ Ярослав Бог­данович (12. 04. 1929, Варшава — 20. 02. 2022, м. Нью-Йорк, США) — український і американський історик та політолог. Іноземний член НАНУ (1992). На­вчався у Вюрцбурзькому університеті (1948—49), закінчив Мюнхенський університет (1957; обидва — Німеч­чина), де спеціалізувався з новітньої європейської історії та української історичної думки й захистив докторську дисертацію «Українська національна думка в світлі робіт М. Грушевського та В. Липинського» та отримав науковий ступінь доктора філософії. Після пере­їзду до США (1958) закінчив Колумбійський університет в Нью-Йорку (1968), де спеціалізувався з давньої та сучасної російської та східноєвропейської історії й захистив докторську дисертацію «Московські імперські наміри до Казанського Ханату. Причинки до ви­вче­н­ня імперської ідеології» та отримав ступінь доктора історії. Викладав німецьку мову і літературу в Королівському коледжі у Вількс-Барре (1958—67), історію — в Американському університеті у Вашинґтоні (1964—67); у 1967—98 — професор історії Університету Айови. Водночас — головний редактор ж. «Від­нови» (1984—87), президент Ін­ституту східноєвропейських досліджень імені В. Липинського у Філадельфії (1987—2003). Після пере­їзду в Україну 1993 заснував у Києві Ін­ститут східноєвропейських досліджень АНУ (від 2001 — Ін­ститут європейських досліджень НАНУ) і до 2008 був його директором. 2009 повернувся до США, проживав у Нью-Йорку, де працював над ви­да­н­ням першого тому су­спільно-політичних творів В. Липинського, на­друкованого за його редакцією у Києві (2015), та над під­готовкою до друку своєї першої докторської дисертації, спогадів і збірників власних статей, на­друкованих у Києві окремими ви­да­н­нями (2018—19).

У центрі наукових інтересів П. — історія української державницької школи в історичній та політичній науці у 20 ст., зокрема становле­н­ня по­глядів В. Липинського та його історіософія, синтез української радянської історіо­графії 1950—60-х рр., історія українсько-польських, українсько-російських та українсько-єврейських від­носин. Також досліджував історію по­ста­н­ня російської імперської ідеології у контекс­ті взаємин Московського князівства і Казанського ханату в 14—15 ст. та історію Суздаль-Володимирської та Галицько-Волинської держав як прикладів формо­утворюючих процесів двох середньовічних територіальних держав і двох народів, що по­стали на ґрунті спадщини Київської Русі та претендували на неї як легітимні на­ступники. Ви­значив фактори, які були більш вагомими у рамках нормативної цін­ності та ваги у боротьбі за спадщину Київської Русі: релігійні свідче­н­ня, династична політика як аргумент захисників суздальського пріоритету, та територіальна спадкоємність, давнє корі­н­ня, етнічна ідентичність, спільні соціальні та ін­ституційні традиції, культурні свідче­н­ня як претензії пред­ставників галицького пріоритету. Як політолог П. доводив, що Україні буде важко визволитися і здобути державну незалежність без позитивного роз­вʼяза­н­ня російської про­блеми. Де­структивний вплив Росії на Україну зумовлювався тим, що московська, чи імперська, Росія впродовж усього періоду існува­н­ня старого режиму (за винятком коротких проміжків часу) не мала ре­презентативних ін­ституцій, абсолютна більшість її еліти та більшість населе­н­ня спри­ймали автократичний режим і авторитарні методи правлі­н­ня су­спільством як природні, нормальні явища. Це випливало також із наявності системної схожості, неперервності в ін­ституційній історії та політичній культурі імперської Росії та СРСР. Разом із тим П. стверджував, що польським національно-державницьким інтересам завжди від­повід­атиме емансипація України, аніж її остаточне пере­творе­н­ня на звичайну провінцію російсько-радянської імперії. Загалом він вважав, що українське су­спільство роз­виватиметься за зразком саме західної середньокласової моделі, історичні «протобуржуазні» основи якої були закладені в Європі вже в другій половині 16 — першій половині 17 ст. За редакцією П. ви­дано праці: «The American and European Revolutions, 1776—1848: Sociopolitical and Ideological Aspects» («Американська і європейські революції, 1776—1848: Соціополітичний і ідеологічний аспекти», Айова-Сіті, 1980), «Вʼячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. Студії» (т. 1, 1994), «Вʼячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів», «Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — Грудень 1918» (обидві —1995), «Вʼячеслав Липинський. Листува­н­ня» (т. 1, 2003), «Вʼячеслав Липинський. Су­спільно-політичні твори» (т. 1, 2015; усі — Київ; Філадельфія).

Пр.: Russia and Kazan: Conquest and Imperial Ideology (1438—1560 s). Paris, 1974; Боротьба за спадщину Київської Русі. К., 2018; Політичні стат­ті. К., 2019; Спогади. К., 2019; Українська національна ідея у світлі творів Михайла Грушевського та Вʼячеслава Липинського. К., 2019.

Літ.: Потульницький В. А. Історико-політологічні по­гляди Ярослава Пеленського // Потульницький В. А. Нариси з української політології (1819—1991). К., 1994; Гирич І. Ярослав Пеленський і його боротьба за спадщину Київської Русі // Пеленський Я. Боротьба за спадщину Київської Русі. К., 2018.

В. А. Потульницький

Завантажити статтю