ПРОСКУ́РІВ — польський табір для військовополонених, що був роз­ташований по­близу одно­ймен­ного міста (нині Хмельницький). Ріше­н­ня про організацію цього табору прийнято до 16 квітня 1920 на етапі під­готовки польської армії до Київської операції. Створений 28 квітня 1920 на базі пере­сильного пункту військовополонених окружного командува­н­ня тилу 6-ї армії в м-ку Ярмолинці (нині с-ще Хмельницького р-ну Хмельницької обл.), згодом пере­ведений до Проскурова. Комен­дантом табору став полковник Дуплицький. Головне зав­да­н­ня — утрима­н­ня роз­зброєних вояків під­роз­ділів Червоної УГА та фільтрація окремих інтернованих на тих, яких далі мали пере­силати до табору Тухоля, і тих, котрі мали бути від­пущені додому. Спочатку тут планували роз­містити роз­зброєні від­діли 3-ї бригади Червоної УГА, зрештою 13 травня 1920 сюди направлено 128 офіцерів і 1966 солдатів зі складу 1-ї бригади. Окрім основного табору в бараках колишньої російської інтендатури, також створено його філію в колишніх казармах 12-го Білгородського полку уланів, при­значену для офіцерів Червоної УГА та інтернованих цивільних. Матеріальні умови були задовільними, але у бараках не ви­стачало нар (їx виготовляли у міру прибу­т­тя полонених) і соломи (її замінили 5-ма вагонами пергаментного паперу, присланого з Польщі). Табір складався з 5-ти бараків, кожен з яких міг вмістити по 800 осіб. Загальна місткість табору оцінена у 8–10 тис. осіб. У таборі також був дезінфектор і 2 польові кухні, привезені з Ярмолинців. Крім того, на­прикінці квітня 1920 змонтовано французьку лазню з дезінфекційними душами, роз­раховану на 1000 осіб у день. У філії не було нар, соломи, лазні й дезінфікатора, інтерновані спали на голій землі. Через зміну воєн­ної ситуації 25 травня 1920 командува­н­ня польської армії роз­порядилося ліквідувати табір П. Полонених від­правили на роз­подільну станцію в Ялівці (нині у складі Львова), де більшість від­пустили додому, а меншу частину пере­везли до табору Тухоля.