ЧЕКМАРЬО́В Олександр Петрович (30. 08(12. 09). 1902, с. Велика Знамʼянка Мелітопольського пов. Таврійської губ., нині Василівського р-ну Запорізької обл. — 11. 03. 1975, Дні­пропетровськ, нині Дні­про) — фахівець у галузі обробле­н­ня металів тиском. Доктор технічних наук (1941), професор (1934), академік АН УРСР (1948) і АН СРСР (1968). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1962). Сталінська премія (1941, 1949), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1970). Герой Соціалістичної Праці (1972). Державні нагороди СРСР. На­вчався у Катеринославському ІНО (нині Дні­про, 1921–22), закінчив Дні­пропетровський гірничий ін­ститут (1927). Працював 1925–30 на Дні­пропетровському металургійному заводі; від 1930 — у Дні­пропетровському металургійному ін­ституті: 1931–75 — завідувач кафедри обробки металів тиском, 1931–41 — декан технологічного факультету; одночасно 1948–70 — завідувач прокатного від­ділу Ін­ституту чорної металургії АН УРСР (Дні­пропетровськ). Під час 2-ї світової війни працював на евакуації спочатку у Сталін­граді (нині Волго­град), потім — у Магнітогорську (Челябінська обл.; обидва — РФ). Засновник наукової школи металургів-прокатників. Дослідже­н­ня стосуються роз­робле­н­ня основ прокатки металів, удосконале­н­ня прокатного обладна­н­ня, роз­робле­н­ня нових технологічних процесів. Під його керівництвом в Ін­ституті чорної металургії АН УРСР виконували широкомас­штабний комплекс наукових і прикладних досліджень у галузі прокатного виробництва: під­вище­н­ня точності виготовле­н­ня прокатної продукції — сортового і листового прокату, створе­н­ня жорстких і попередньо напружених прокатних клітей; роз­робле­н­ня і впровадже­н­ня вдосконалених режимів прокатки на обтискних станах-блюмінгах і слябінгах, зокрема й комплексне роз­робле­н­ня технології двозлиткової прокатки; створе­н­ня технології та комплексу обладна­н­ня для нескінчен­ної прокатки довгомірної продукції; роз­робле­н­ня теорії прокатки і методів калібрува­н­ня валків для виробництва сталевої метало­продукції з високими споживчими властивостями та за­стосува­н­ня методів математичного моделюва­н­ня для виріше­н­ня зав­дань оптимізації роботи без­перервних прокатних станів.