Ткач Анатолій Степанович
ТКАЧ Анатолій Степанович (11. 04. 1939, Дніпропетровськ, нині Дніпро — 02. 08. 2006, там само) — живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1979). Державні нагороди. Член НСХУ (1974). Закінчив Київський художній інститут (1972; викладачі В. Костецький, В. Шаталін). Голова правління Дніпропетровської організації СХ УРСР (1975–88). Основний жанр — станковий живопис. Автор тематичних полотен, присвячених металургам і будівникам Дніпропетровщини, портретів, пейзажів, натюрмортів. Учасник обласних (від 1955), всеукраїнських (від 1972), всесоюзних (від 1973), зарубіжних (від 1991) мистецьких виставок. Персональна — у Дніпропетровську (1989). Деякі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Дніпровському художньому та історичному музеях. Учень В. Шпигановича.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Землянка», «Метал і люди» (обидва — 1972), «Поєдинок», «Зварниця ДП-9 А. Максименко» (обидва — 1973), «Романтики дев’ятої», «Гірняки Кривбасу» (обидва — 1974), «Мирний ранок», «Горновий заводу ім. Петровського І. Терещенко», «Фронтова весна» (усі — 1975), «Плавка», «Липень 1918» (обидва — 1976), «Перший горновий ДП-9 Л. Родченко» (1977), «Метал пішов» (1979), «Мої герої» (1982), «За землю, за волю», «Молодший сержант — син полку А. Володін» (обидва — 1983), «Передова доярка колгоспу ім. Калініна Н. Щербина», «Болгарія. Троянський перевал» (обидва — 1984), триптих «Пам’ятаю», «Прохідники Кривбасу» (обидва — 1985), «Гурзуф. Причал», «Син», «Весняний день. 60 км від Чорнобиля» (усі — 1986), «Квіти і фрукти», «Автопортрет» (обидва — 1987), натюрморт «Ювілейний» (1999); серії пейзажів — «По Болгарії» (1983–84), «Седнів» (1985), «Гурзуф осінній» (1986–87), «По Середній Азії» (1988), «Барви Єгорино» (1990–2000).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 