Пінченко Віктор Михайлович
ПІ́НЧЕНКО Віктор Михайлович (13. 10. 1949, с. Стара Водолага Нововодолазького, нині Харківського р-ну Харківської обл.) — поет. Член НСПУ (2008). Премія імені Олександра Олеся (2008). Закінчив Рязанські (РФ) вище військове командне автомобільне училище (1971) та автомобільну академію (1980), де до 1986 був молодшим науковим співробітником при науково-дослідному відділі; 1986–91 — викладач військової кафедри Харківського автомобільно-дорожнього інституту. 1987 — заступник командира 25-ї хімічної бригади Київського округу, брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Полковник у відставці. Дебютував 1996 віршами у періодиці Харківщини («Слобода», «Южная магистраль», «Селяночка», «Слобідський край», «Селянська газета», «Селянська правда», «Вісті Водолажчини»). Основні мотиви творчості: пам’ять про дитинство, рідну школу та юність, багаторічна військова служба, катастрофа на ЧАЕС, любов до рідного села та України.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Базальт. 2001; Об этом сердце с болью говорит. 2005; Атом і любов. 2007; Танго судьбы. 2009; Зрелый мед. 2014; Облученная муза. 2016; Течія долі. 2019 (усі — Харків).
Рекомендована література
- Матюх Н. «Спеша свой час не упустить // Пинченко В. М. Зрелый мед. Х., 2014.