Смирнов Адріан Анатолійович

СМИРНО́В Адріан Анатолійович (03(16). 11. 1908, м. Новгород, Росія — 06. 12. 1992, Київ) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1946), професор (1948), академік АН УРСР (1967; у 1970–74 — її віце-президент). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1984). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1978, 1988), премія імені К. Синельникова АН УРСР (1981). Державні нагороди СРСР. Закінчив Ленінградський університет (нині Санкт-Петербург, 1932). Працював 1932–34 в Уральському фізико-механічному інституті; 1934–39 — Уральському індустріальному інституті; водночас 1932–39 — в Уральському фізико-технічному інституті (усі — м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ); 1935–41, 1942–49 — у Свердловському університеті: доцент, професор, завідувач кафедри фізики, декан фізико-математичного факультету; 1939–41, 1942–49 — в Уральській філії АН СРСР (Свердловськ); 1949–50 — завідувач теоретичного відділу Інституту фізики АН УРСР; 1950–91 — в Інституті металофізики АН УРСР (до 1955 — Лабораторія металофізики; обидва — Київ): 1950–87 — завідувач теоретичного відділу та відділу теорії твердого тіла, березень–вересень 1955 — директор, від 1987 — радник при дирекції, 1988–92 — головний науковий співробітник; за сумісництвом 1950–57 — професор і завідувач кафедри теоретичної фізики Київського політехнічного інституту; 1957–62 — професор Київського університету імені Т. Шевченка. 1963–66 — академік-секретар Відділу фізики АН УРСР. 1972–88 — головний редактор «Українського фізичного журналу». Побудував теорію залишкового електроопору сплавів, що упорядковуються, встановив залежність цього опору від параметрів далекого порядку, кореляції в розташуванні атомів і величин, що характеризують різного роду спотворення кристалічної гратки стопу; розробив новий метод дослідження форми поверхні Фермі в металах і стопах, заснований на вивченні кутового розподілу квантів, що утворюються при анігіляції позитронів з електронами провідності у монокристалах. Велику увагу ним було приділено розвитку молекулярно-кінетичної та термодинамічної теорії металів і стопів: вперше побудовано теорію дифузії у стопах, що упорядковуються, передбачено ряд нових ефектів (згодом підтверджених експериментально), пов’язаних із впливом впорядкування атомів на їх дифузію; розвинуто теорію розпаду стопів, що містять домішки на вузлах і у міжвузловинах кристалічної гратки; розроблено метод точок розгалуження кривої рівноваги, за допомогою якого можна досліджувати фазові перетворення типу порядок–безпорядок і порядок–порядок у стопах із кількома фазовими переходами і передбачати типи можливих надструктур; створено теорію впорядкування стопів заміщення за високих тисків і теорію взаємного впливу двох кооперативних явищ — атомового та спінового упорядкувань (у феро- і антиферомагнетиках), що уможливили виявити ряд ефектів: особливості діаграм стану, пов’язані із взаємним впливом атомного порядку та магнетизму компонентів у сплавах, зміну температури і роду фазового переходу за екстремальних умов високих тисків тощо; розвинуто теорію ізотопного впорядкування атомів гідрогену по міжвузловинах, що призвела до можливості немонотонної температурної залежності параметрів порядку за наявності вакантних міжвузловин; запропоновано не пов’язану з псевдокристалічним наближенням теорію дифузії та в’язкості в простих рідинах, що оновила залежності коефіцієнтів самодифузії і в’язкості від температури та зовнішнього тиску, що відповідають експериментальним даним для рідких шляхетних газів і металів; розроблено теорію дифузії і термодифузії в стопах втілення при великих концентраціях втілених атомів по міжвузловинах різного типу гратки металу, а також теорію фазових перетворень із зміною порядку в системі втілених атомів, що знаходяться в нееквівалентних положеннях гратки; вперше побудував послідовну молекулярно-кінетичну теорію стопів вилучення, пояснив основні експериментально спостережувані особливості структурних і термодинамічних характеристик цих сплавів. На будівлі Інституту металофізики встановлено меморіальну дошку.

Завантажити статтю