СИНЬКО́ Ро­стислав Олександрович (21. 08. 1933, с. Степано-Кринка Амвросіївського р-ну Сталінської обл., нині Донецького р-ну Донецької обл. — 23. 10. 2010, Київ) — актор, кінорежисер, скульптор, публіцист. Чоловік Н. Капельгородської, батько О. Синько. Заслужений працівник культури УРСР (1983). Член НСКінУ (1970). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2001). Пере­можець низки між­народних і всесоюзних телефестивалів. Закінчив акторський факультет Київського ін­ституту театрального мистецтва (1955; майстерня П. Сергієнка). 1955–57 служив в Ансамблі пісні і танцю Білоруського військового округу. 1957–64 був актором Київського театру юного глядача, працював асистентом режисера на Київському телебачен­ні. Від 1965 — один із фундаторів і режисер студії «Укртелефільм» (Київ). 2000–05 викладав у Київському університеті театру, кіно і телебаче­н­ня. По­ставив 50 телефільмів, серед яких: «Соловей із села Маршинці» (1965), «Симфонія» (1966, диплом зонального огляду телефільмів, Ленін­град, нині Санкт-Петербург, приз 1-го Всесоюзного фестивалю телефільмів у Києві), «Буйноцві­т­тя талантів» (1967), «Поліське намисто» (1970), «Тро­їсті музики» (1971, приз 5-го Всесоюзного фестивалю телефільмів у Ташкенті, 1973), «Автопорт­рет» (1972, приз 6-го Всесоюзного фестивалю телефільмі у Тбілісі, 1975), «Творці» (1973, приз 1-го Всесоюзного фестивалю «Людина праці на телеекрані», Донецьк, 1973), «Слово про Київ», «На материнському полі» (обидва — 1982), «Дім батька твого» (1986), «Іван Кавалерідзе на зламах часу» (1987), «І голос наш почує світ» (1989), «Народний Малахій» (1990), «Київські прохачі» (1991), «Сад Гетсиманський» (1993), «Тигролови» (1994), «Кредо» (2001), «Я роз­малюю небо» (2009) та ін. Автор сценаріїв анімаційного фільму «Страшний звір» (1969) та телефільму «Василь Бородай» (2000), пʼєси «Сповідь» (1995); проєктів памʼятників: П. Капельгородському у с-щі Недригайлівка, нині Роменського р-ну Сумської обл., герою фільму О. Довженка «Земля» Василю у с. Яреськи Миргородського р-ну Полтавської обл. (1984), кошовому отаману П. Калнишевському в с. Пустовійтівка Роменського р-ну (1991, у спів­авт.). Брав участь у від­новлен­ні памʼятника княгині Ользі авторства І. Кавалерідзе у Києві (1996). Створив меморіальні дошки І. Кавалерідзе у Києві (1987, у спів­авт.; 2002) та у с. Новопетрівка, Лебединського, нині Сумського р-ну Сумської обл. (1987), скульптурні порт­рети письмен­ників М. Гоголя, П. Тичини, поета І. Драча, науковця Б. Патона, спортс­мена В. Смирнова, доньки О. Синько та ін. Засновник і директор (до 2008) Кавалерідзе І. П. Музею-майстерні у Києві. Активно ви­ступав на радіо і телебачен­ні, дописував в періодичній пресі з питань культури і мистецтва.