ПУЧКІ́ВСЬКИЙ Олександр Митрофанович (06(18). 06. 1881, с. Красне Конотопського пов. Чернігівської губ., нині Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 14. 12. 1937, Київ) — лікар-отоларинголог. Батько Надії та Галини Пучківських. Доктор медицини (1913), професор (1920). Учасник 1-ї світової війни. Закінчив Археологічний ін­ститут та Військово-медичну академію (1905) в Санкт-Петербурзі. Працював лікарем у військових шпиталях Москви, Харбіна (Китай), Смоленська, Владикавказа (обидва — РФ). Від 1918 — в Одеському клінічному військовому шпиталі, водночас — асистент Жіночих медичних курсів; 1920–21 — засновник та завідувач кафедри ЛОР-хвороб Одеського медичного ін­ституту; 1921–37 — засновник і завідувач одно­ймен­ної кафедри Київського медичного ін­ституту. Голова Всесоюзного та Всеукраїнського комітетів з ви­вче­н­ня та боротьби зі склеромою (1930–37). У 1937 ре­пресований за сфабрикованою справою Спілки визволе­н­ня України та роз­стріляний. Реабілітований 1957. Наукові дослідже­н­ня: лікува­н­ня склероми верх­ніх дихальних шляхів, туберкульозу гортані, ново­утворень; рекон­структивно-від­новлювальна хірургія ЛОР-органів; історія оториноларингології; українська медична термінологія. За­пропонував нові методи оперативних втручань, зокрема кістково-пластичну операцію на лобових пазухах. Автор першого україномовного посібника з оториноларингології. У Києві на фасаді будівлі Київської міської клінічної лікарні № 18 вченому від­крито меморіальну дошку.