Пилипець Володимир-Степан Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПИЛИПЕЦЬ Володимир-Степан Іванович (14. 02. 1900, м. Скалат, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 06. 03. 1968, Вашинґтон, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик, церковний і громадський діяч. Навчався у польській гімназії в Тернополі. У листопаді 1918 вступив в УГА: від червня 1919 — підхорунжий і шеф служби зв’язку 3-ї сотні 1-го летунського полку. Після відступу УГА за р. Збруч (липень 1919) за наказом Інспекторату авіації УНР направлений до школи пілотів 1-го Запорозького окремого авіаційного відділу Армії УНР у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницької обл.). Водночас виконував обов’язки зв’язкового старшини для німецьких льотчиків, які перевозили з Німеччини в Україну дипломатів, дипломатичну пошту й надруковані у Берліні українські гроші (замовлені ще П. Скоропадським). У листопаді 1919, коли Кам’янець-Подільський зайняли польські війська, перейшов до Армії УНР. У січні–березні 1920 перехворів на тиф, переведений до старшинського притулку в Одесі, після одужання виїхав на фронт. У квітні 1920 заарештований більшовиками у м. Козятин (нині Вінницької обл.) і засуджений до розстрілу, але під час несподіваного нападу польської кавалерії звільнений та призначений хорунжим технічного куреня 6-ї стрілецької січової дивізії Армії УНР. Від початку травня 1920 — зв’язковий старшина 1-ї кавалерійської дивізії польського війська, у складі якої брав участь у поході на Київ, боях з кіннотою Червоної армії на правому березі Дніпра. Відтак повернуся до складу Армії УНР, з якої звільнений у листопаді 1920. Завершив гімназійну освіту в Тернополі, вивчав право в Українському таємному університеті у Львові (1921–22), філософію та богослов’я — у Львівській богословській академії та духовній семінарії (1922–27). Рукопокладений на священника у травні 1927. Відтоді душпастирював у Львівській архієпархії як помічник пароха с. Свірж (нині Перемишлянського р-ну Львівської обл.), де 1927 заснував кооператив «Надія»; від 1929 — адміністратор парафії с. Стрілків (нині Стрийського р-ну Львівської обл.), де 1930 започаткував районову молочарню «Маслосоюзу» та осередок т-ва «Сільський господар». 1930 з дозволу митрополита Андрея Шептицького та єпископа Г. Хомишина перейшов до Станіславської єпархії. Душпастирював у с. Трійця (нині Снятинського р-ну) та м-ку Печеніжин (нині с-ще Косівського р-ну), від 1936 — у с. Білі Ослави (нині Надвірнянського р-ну; усі — Івано-Франківської обл.). Водночас брав активну участь у кооперативному і громадсько-культурному житті. 1938 і 1939 організував у домах священників дозвілля для дітей колишніх старшин УГА. Для Коломийського музею (нині Івано-Франківської обл.) подарував старий дерев’яний хрест у вигляді свастики з церкви Непорочного Зачаття Діви Марії у Білих Ославах. У вересні 1939 виступив на захист мешканців своєї парафії, яких хотіли розстріляти польські військовики під час відступу до Румунії. Взимку 1942–43 як голова Українського допомогового комітету в м-ку Делятин (нині с-ще Надвірнянського р-ну) організував перевезення голодуючих гуцульських дітей з долини р. Прут до сіл на Поділлі. 30 липня 1942 склав письмовий протест на ім’я генерал-губернатора Г. Франка проти приєднання Делятина і долини р. Прут до Угорщини. 5 серпня 1943 перед губернатором Галичини О. фон Вехтером і його заступником О. Бауером у Львові виступив проти розстрілу 70-ти мешканців Білих Ослав. Восени 1944 емігрував до Німеччини. Від кардинала А. Бертрама у м. Бреслау (нині Вроцлав, Польща) отримав таємні повноваження для здійснення духовної обслуги українських робітників, вивезених до Німеччини, ризикуючи життям у разі викриття органами ґестапо. 1950 переїхав до США, де продовжив душпастирську діяльність. Автор спогадів «Із життя 1-го Запорізького окремого авіаційного відділу» // «Дороговказ», Торонто, 1965. ч. 27; «На службі українського зв’язкового старшини при польському війську. 1920 рік» (не опубліковані).

Завантажити статтю