Фіщенко Олексій Федорович
Визначення і загальна характеристика
ФІ́ЩЕНКО Олексій Федорович (29. 12. 1920, м. Умань Київської, нині Черкаської обл. — 15. 02. 2010, Київ) — живописець і графік. Батько Д. Фіщенка. Народний художник України (2000). Заслужений діяч мистецтв України (1969). Учасник 2-ї світової війни. Член НСХУ (1960). Закінчив Одеське художнє училище (1953), Київський художній інститут (1959; викладач О. Пащенко). Створював живописні полотна; працював у різних графічних техніках (кольорова ліногравюра, малюнок олівцем, акварель, пастель). Автор пейзажів (Черкащина, Одещина, Карпати, Крим, Канів, Київ), що вирізняються майстерністю композиції, виразністю та декоративністю колористичного рішення, низки портретів вдатних осіб (Т. Шевченка, Б.-І. Антонича, М. Драй-Хмари, М. Хвильового, В. Сосюри, Г. Чупринки тощо) та натюрмортів. Ілюстрував книги. Завдяки особливому методу друку (притискання кліше руками без допомоги верстата) досягав унікальності кожного відбитка. На творчість художника, окрім вітчизняної культури, вплинули східна філософія й мистецтво, зокрема графіка митців Китаю та Японії. Учасник обласних (від 1952), всеукраїнських (від 1957), зарубіжних (від 1959) мистецьких виставок. Першу персональну виставку Ф. організовано 1963. Деякі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Хмельницькому художньому музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- ліногравюри — серії «Канів» (1957–59), «Тарасова земля», «Моя Батьківщина» (обидві — 1961), «Карпати» (1961–70); «Три топольки», «Звук ланів» (обидві — 1967), «Сторожка тиша», «Оксамит гір» (обидві — 1969), «Весняний день» (1970), «Настільна лампа» (1977), «Новий будинок. Оболонь», «Вулиця Довнар-Запольського» (обидві — 1979), «Автопортрет із маскою Хасари» (1981), «Вулиця Боткіна» (1982), «Яка тривала ніч!» (1988), «Тиха мелодія» (1991), «Корали долі» (1994), «Канів. Хата над Дніпром» (1995), «Жагучий полудень» (2002); рисунки — «У полоні осіннього туману» (1978), «Т. Шевченко» (1982), «Раптовий дощ», «Фантазія ночі» (обидва — 1987), «В. Бородай» (1994), «М. Хвильовий», «Свіча надії» (обидва — 2001); живопис — «Батьківська хата» (1990), «Таємничі обереги» (2002).