Павліха Іван Васильович

ПАВЛІ́ХА Іван Васильович (22. 09. 1938, с. Королі Нові, Холмщина, нині Люблінського воєводства, Польща — 01. 07. 2015, м. Нью-Йорк, США) — поет-гуморист, громадський діяч. Член НСПУ (2000). Премії імені Марійки Підгірянки, імені Я. Дорошенка (обидві — 2013). Закінчив Львівський університет (1966). Учителював у Турківському р-ні на Львівщині; від 1974 — у м. Калуш (Івано-Франківська обл.): викладав у Вищому професійному училищі № 7 (на його будівлі 2018 встановлено меморіальну дошку П.), очолював місцеву літературну студію «Карпатські акорди» (1975–80) та міськрайонне об’єднання товариства «Просвіта» (від 2000). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях (журнали «Перець», «Україна», «Жовтень», «Перевал», газета «Літературна Україна») і колективних збірниках, зокрема «Веселий букет» (Л., 1978), «Веселий ярмарок» (1982), «Посміємося разом» (1991; обидва — Київ), квартальнику «Поезія», альманахах «Дзвінкі джерела», «Калиновий спів», «Відлуння», «Витоки», «Вітрила-68», «Самоцвіти»; статей на теми шкільництва, суспільно-політичного і культурного життя краю, про життя переселенців із Польщі. 1980 у газеті «Літературна Україна» опублікував статтю «Нам треба голосу Тараса!» (згодом її було оприлюднено на радіо «Свобода»), в результаті чого зазнав утисків КДБ. Низку віршів П. покладено на музику («Земля запашного ромена», «Вільнолюбивий Калуш», «Калуське пиво»). У творчому доробку — гумористичні вірші (переважно — смішинки, дотепи, анекдоти), байки, гуморески, фейлетони, притчі, переспіви відомих народних сюжетів на новий лад, іронічні мініатюри, пародії, каламбури. Автор моделює в них ситуацію стосовно сучасного стилю життя, недоліків та негативів нашого часу. Його незрівнянний гумор не стільки дошкульний, як критичний й самокритичний. Значне місце в творчості П. займає поезія громадянського звучання та лірико-філософського спрямування, творена переважно у формі сонета. Останні роки життя через хворобу провів у Нью-Йорку, де живуть його діти.

Завантажити статтю