ШЕ́ЛЕСТ Віталій Петрович (15. 10. 1940, Харків — 06. 06. 2020, Москва) — фізик. Син Петра, чоловік Алли Шелестів. Доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1969), член-кореспондент НАНУ (1969). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1962). Працював 1965–66 в Обʼ­єд­наному ін­ституті ядерних досліджень (м. Дубна Московської обл.); 1966–74 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту теоретичної фізики АН УРСР (Київ); 1974–76 — у Математичному ін­ституті АН СРСР; 1976–82 — за­ступник директора Всесоюзного НДІ фізико-технічних радіовимірювань; від 1982 — у Науково-дослідному центрі з ви­вче­н­ня властивостей поверхонь і вакууму (усі — Москва). Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам ядерної фізики, статистичної фізики, квантової метрології. Один із авторів фундаментальних досліджень і роз­робок у галузі фізики елементарних частинок. Виконав цикл праць, повʼязаних із квантово-механічною і теоретико-польовою задачею трьох тіл (1964–65), що дало змогу прояснити одне з основних питань теорії елементарних частинок — пита­н­ня про аналітичну структуру багаточастинкових парціальних амплітуд роз­сіюва­н­ня елементарних частинок. Разом з колегами ввів рівня­н­ня, що описують сильновзаємодійні елементарні частинки на основі уявлень про кварки, і за­пропонував релятивістську інваріантну кваркову модель сильновзаємодійних елементарних частинок, ві­дому зараз як модель ефективних кварків. Досліджував звʼязки між різними структурними моделями, між структурними моделями і моделями взаємодії гадронів, зокрема партон­ними моделями.